Велесова книга — памятка чи підробка?

17


Фото: Inara Prusakova/Rusmediabank.ru
Напевно, багато хто чули про так звану «Велесовій книзі», в якій розповідається про історію, традиції і ритуали древніх слов’ян.

Дослідники намагаються розібратися — чи є цей текст літературним та історичним пам’ятником, або ж це містифікація, створена у часи не такі віддалені?

Загадкові дощечки

Рукопис була вперше опублікована у 50-х рр. минулого століття в Сан-Франциско російськими емігрантами Ю. П. Миролюбовим і А. А. Куренковым. Як стверджував письменник і фольклорист-любитель Миролюбов, оригінал тексту був написаний випадково потрапили до нього в руки дерев’яних дощечках IX ст. Проте пред’явити їх «переписувач» не міг: вони нібито були втрачені в роки війни…

Опублікований текст, ніби створений у Новгороді, був присвячений давньої слов’янської історії приблизно з VII по IX століття нашої ери. Там розповідалося про нащадків Дажбога – русів, про їх побут, звичаї і магічних традиціях. Назву «Велесова книга» було дано по першому слову («ВЛЕСКНИГО»), імовірно пов’язаній зі слов’янським божеством Велесом.

Але як же книга могла потрапити на Захід? Миролюбов повідав наступне: в 1919 р. під час відступу з Росії, художник і полковник білої армії Ф. А. Ізенбек знайшов у кинутої господарями маєтку князів Задонських, на підлозі розграбованої більшовиками бібліотеки, кілька дерев’яних дощечок, поцяткованих незрозумілими символами.

У 1925 р. Ізенбек переїхав до Брюсселя, де зустрівся з Миролюбовим. Він не дозволяв виносити таблички з свого будинку, але дозволяв працювати з ними. Так Миролюбову нібито вдалося переписати велику частину текстів і сфотографувати деякі з них. Однак у серпні 1941 р. Ізенбек помер, і таблички безслідно зникли.

Славіст А. В. Асів у своїй роботі «Таємниці книги Велеса» висуває версію про те, що оригінали рукопису були викрадені М. наданими шефтель, також російським емігрантом, співробітником Брюссельського університету, в роки німецької окупації очолював відділ Аненербе (як відомо, ця структура займалася вивченням різних окультних і суміжних з ними явищ). Після війни Шефтель, влаштувався на службу у Корнельський університет у США, начебто продав дощечки американським мормонам. Однак з 1941 р. їх ніхто більше не бачив…

Міф, сплетений з реальністю

У книзі викладається історія східних слов’ян (зокрема, русичів), починаючи від міфологічних предків до варяга Эрека (можливо, йдеться про Рюрика). Починається оповідання з якогось Богумира із Семиріччя, який жив у VII ст. до н. е. і мав двох синів і трьох дочок. Його діти стали родоначальниками древлян, кривичів, полян, сіверян і русів.

Деякі сюжети перегукуються з відомими джерелами XVI-XVIII ст. («Сказання про Славене і Русе», «Слово о полку Ігоревім» та ін), наприклад, про річці Каялі, про божества Карна і Жля… Але в той же час міфологія «Велесової книги» по-своєму унікальна. Так, в ній згадується про птаха-блискавки «Матері Слави» (також називається «Матір Сва»), проповідується вчення про Яви, Прави і Нави, яке взагалі-то не властиве слов’янській традиції…

Геніальна підробка?

Між тим, більшість професійних істориків вважають «Велесову книгу» не більш ніж спритною підробкою, авторство якої приписують якомусь Олександру Івановичу Сулакадзеву, увлекавшемуся дослідженнями давньоруської культури.
Сулакадзев стверджував, що йому в ході досліджень вдалося виявити безліч рідкісних стародавніх рукописів. Незабаром деякі з них були видані. Це, зокрема, «Боянов пісня Словену», а також «Перуна і Велеса мовлення в Київських капищах жерцям Мовеславу, Древославу і іншим». Любителі старовини чекали нових сенсацій…

За словами Сулакадзева, в його бібліотеці перебувало майже 2 тис. старовинних книг, з них 290 рукописних сувоїв. Однак у тодішніх експертів виникли сумніви в достовірності цих джерел, так як їх власник не міг чітко відповісти на запитання, де він взяв ці рукописи. Як-то його застали в дальній кімнаті будинку за підробкою старовинного документа. Він виправляв старий пергамент, на столі при цьому стояли «іржаві» чорнила, за допомогою яких Сулакадзев явно збирався імітувати фальшивий «древній джерело». До того ж кілька слуг, що виконували обов’язки переписувачів, проговорилися, що допомагали господареві фальсифікувати древні пергаменти і «берестяні грамоти».

Знайшлися й інші свідоцтва підробки – наприклад, помилки в датах. Проте справі не дали широкий хід, так як, по-перше, Сулакадзев зовсім не наживався на продажу нібито древніх сувоїв, по-друге, в них містилася маса дійсно цінних відомостей з слов’янської історії.

У 1820-х рр. всі «давні» роботи Сулакадзева були остаточно оголошені курйозами. Сам автор помер в 1830 р. Після смерті Олександра Івановича вдова розпродала колекцію підроблених рукописів чоловіка за викидними цінами. А в 1919 р. в середовищі російських емігрантів на Заході раптом заговорили про давньої слов’янської книзі містичного змісту…