Навіщо нам потрібен етикет?

486


Правила хорошого тону – звідки вони взялися і чому так важливо їх дотримуватися, якщо хочеш уславитися вихованою людиною? Чи не важливо? Але, може, не дарма перші зводи так званих норм етикету з’явилися ще в глибокій старовині? Значить, якийсь сенс у цьому є…

Згідно ієрархії

Вперше слово «етикет» було вжито при дворі французького короля Людовика XIV: на одному з прийомів гостям роздали картки зі зводами правил – так звані «етикетки». Але перші приписи, як слід триматися в тих чи інших ситуаціях, зустрічаються ще на глиняних табличках шумерів та древніх єгиптян.

Велику роль грав етикет у Стародавній Індії з її кастовою системою. У Стародавньому Китаї до першій половині I тисячоліття до нашої ери були вироблені норми поведінки – «чи», в яких регламентувалася вся людське життя буквально до дрібниць. Наприклад, чоловікам пропонувалося ходити тільки по правій стороні вулиці, а жінкам – тільки по лівій…

У XI–XII ст. сформувалися правила західноєвропейського етикету. Вони чітко визначали межу між різними станами, а також між представниками різних ступенів дворянській ієрархії. Так, за урочистим обідом при французькому королівському дворі всі пери повинні були займати свої місця згідно статусу – хтось опинявся ближче до монарха, а хтось- далі від нього.

У першій половині ХIV сторіччя був виданий перший кодекс хороших манер «Il Galateo», автором якого був флорентієць Джованні делла Каза. Викладені в ньому приписи стосувалися не тільки осіб шляхетного походження, але й представників інших станів, тобто були універсальними.

У XVIII столітті власні норми етикету з’явилися й у буржуазії. Правила були досить суворими. Наприклад, жінці заборонялося залишатися наодинці з чоловіком, якщо він не був її чоловіком або близьким родичем… Хоча насправді багато порушували ці приписи.

Знайомтеся, «Домострой»!

У Росії впродовж кількох століть головним інструкцією з сімейно-побутових відносин був знаменитий «Домострой», створений у часи Івана Грозного. Наприклад, у ньому жорстко регламентувалися правила гостинності. Так, гостей приймали у відповідності з їх віком і суспільним статусом. Якщо були в гості до рівного за статусом, то під’їжджали прямо до ганку. Якщо господар мав більш високий статус, то зупинялися біля воріт і йшли через двір пішки. Ті, хто стояв на більш високих щаблях суспільної ієрархії, не повинні були самі відвідувати «нижчих за званням», тільки навпаки…

Жінка не розглядалася окремо від чоловіка і майже не брала участь у суспільному житті. Їй дозволялося лише іноді виїжджати в церкву на прощу, і рідко – в гості, і то, як правило, разом з чоловіком.

Згідно з «Домострою» дружина повинна була цілісінький день займатися домашніми обов’язками. Про всіх домашніх справах їй наказувалося радитися з чоловіком, якому ставилося в обов’язок її виховувати і навіть карати, ніж багато чоловіків, ймовірно, з задоволенням користувалися, так як биття недбайливих дружин вважалося в ті часи звичайною справою… Жінці заборонялося їсти і пити потайки від чоловіка, а вживати спиртні напої на зразок вина або пива не дозволялося взагалі. З’являтися на вулиці дозволялося лише прикривши голову хусткою.

А-ля Захід

При Петрі I патріархальний уклад став змінюватися. Жінки стали вбиратися по-європейськи, ходити з непокритою головою, їх виводили у світ…

Поступово в суспільстві почали складатися нові правила етикету, близькі до європейських. Дівчаток в обов’язковому порядку навчали музиці, іноземним мовам, танцям, а дівчата на виданні повинні були вміти підтримувати світську бесіду. Вихованням дівчат зазвичай займалися гувернантки і бонны. У числі іншого дівчат вчили, як поводитися з молодими людьми, як зустрічати гостей, як триматися з родичами або старшими за «звання»…

Шлюбні ігри «емансіпе»

Якщо у XVIII столітті дівчат видавали заміж у 13-14 років, то до XIX ст. шлюбний вік виріс: панянка вважалася нареченою з 16, рідше з 15 років. В 16 років її починали вивозити у світ. Зазвичай дівчину супроводжував батько, іноді мати або старша родичка, іноді виїжджали на бали або в театри всією родиною. При цьому дівчина повинна була виглядати скромно: проста зачіска, світле легке плаття з неглибоким декольте, мінімум прикрас.

Як правило, з потенційними женихами дівчата знайомилися як раз на світських раутах. До 25 років дівчина могла виїжджати в світ тільки з кимось із родичів або опікунів. Якщо до цього віку вона не виходила заміж, то їй дозволялося віднині виїжджати одного.

Правила поведінки між дамою і кавалером були чітко регламентовані. Наприклад, якщо дівчина залишалася незаміжньою до 30 років, вона не мала права приймати у себе чоловіків без присутності старшої родички і могла робити їм візити тільки в супроводі когось із рідних.

До кінця XIX століття звичаї стали вільнішими. З’явилися так звані «емансиповані» жінки, які уникали світських умовностей і виступали за рівноправність з чоловіками…

Національний, професійний, універсальний

В наші дні норм етикету – як писаних, так і неписаних, – існує безліч. Наприклад, є національні правила етикету, які діють в межах однієї країни або народності, а є професійні.

У якихось ситуаціях суворе дотримання правил необхідно, в яких можна обійтися без умовностей і формальностей. Але якісь загальні норми прийняті практично скрізь: так, людей більш високого соціального статусу називають на «ви», молодший в розмові не повинен перебивати старшого за віком, чоловік повинен відкривати перед жінкою двері і так далі…

Навіщо ж слідувати правилам етикету? Насамперед, щоб віддати данину суспільним статусом іншої людини. І, нарешті, для того, щоб наш співрозмовник почувався з нами комфортно. Недарма кажуть, що ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість…