9 червня – День пивовара

543


Фото: Alen Laguta/Rusmediabank.ru
У День пивовара хочеться поговорити про пиво, вірніше, про Жигулевском пиво, а ще точніше – про людину, який побудував завод.

«…Працюючи і працюючи вже протягом 18 років тут, в Самарі, у вашому середовищі, милостиві государі, одушевлен бажанням в межах моїх сил і можливостей взяти участь в оздобленні нашого міста, що має для мене значення другої батьківщини…»
(А. Ф. Вакано)

На теренах колишнього Союзу, напевно, немає жодної людини, яка хоч раз в житті не пробував “Жигулівське пиво” або хоча б не читав, не чув про нього. Але, як мені здається, далеко не всі знають, що його появою ми зобов’язані австрійському дворянину-пивовару, купця першої гільдії, меценату Альфреду Пилиповичу фон Вакано (Альфреду Йозефу Марія фон Вакано – Alfred Josef Marie Ritter von Vacano), який і був засновником Жигулівського пивоварного заводу в Самарі.

Народився Альфред фон Вакано 12 (24) травня 1846 року на території сучасної України в Тернопільській області, в місті Козова, який тоді був частиною Австро-Угорщини. Його батько Пилип Вакано був директором Угорського королівського межування. Мати, Христина Вакано – уроджена баронеса Стедлинг. Виховання та освіта Альфред фон Вакано одержав типове для дворянського стану. Після отримання початкової освіти, він закінчив Комерційну академію у Відні.

У травні 1876 року Альфред одружився на Анні-Марії-Варвара – дочки віце-директора Імператорського горнозаводства. У 1879 році Вакано взяв в оренду на 99 років у Самарської міської думи ділянку в 2800 кв. сажнів, належить місту, і на ньому побудував Жигулівський пивоварний завод. У Самару Альфред Пилипович приїхав, будучи не тільки одруженим чоловіком, але і батьком двох синів – чотирирічного Володимира і дворічного Еріха. У 1881 році у подружжя народився ще один син – Лотар, через три роки Лев, потім Губерт. І останньою з’явилася на світ єдина дочка Вакано – Ольга. Так що діти Альфреда Пилиповича росли на самарської землі.

У 1880 р. Вакано об’єднав свій капітал з фірмою М. Фабера.

Спочатку завод складався всього з одного одноповерхової будівлі виробничого корпусу. Але дуже скоро, завдяки таланту і капіталів Вакано, вдалося значно розширити. Без зупинки виробництва була проведена реконструкція за проектом німецької фірми В. Шальбе.

У лютому 1881 року була зроблена перша варіння пива. 4 березня цього ж року газета «Самарські губернські відомості» написала про надходження в продаж пива Жигулівського заводу. Називалося воно Віденським – бочкове пиво “Віденське” і “Віденський столове”. Вже в перший рік свого існування завод наварив 35 670 відер пива.

Продовжився знесення старих будівель заводу. А 21 серпня імператор Олександр III затвердив статут Товариства Жигулівського пивоварного заводу в Самарі. З’явилися чотири нових приміщення з каменю. Око городян радував архітектурний вигляд заводу, сам же завод оснащений передовою технологією, багато виробничі процеси були механізовані, з’явилися конвеєр, транспортер, автоматизований розлив пива. Скрізь був порядок та чистота.

Мер Самари П. А. Алабин писав про них як про: «досі на наших заводах подібного роду не видимими».

Вакано використовував рецептури Європейського пивоваріння, і асортимент був досить широким. У 1900 році Вакано і Фабер перетворили своє акціонерне товариство Торговий дім «Товариства Жигулівського пивоварного заводу Вакано і К°». Компаньйонами були не тільки вони самі, а й їхні сини.

Незабаром Жигулівський завод став найбільшим пивоварним підприємством в Росії. На заводі працювало 2,5 тис. робітників і службовців. Для холостих були побудовані гуртожитку, для сімейних – квартири, були лікарня, лазня, їдальня, школа, бібліотека.

Фірмовим стало «Жигулівське пиво», і 84% продукції реалізовувалося за межами Самарській області. По території заводу продукція провозилася по спеціально прокладених залізничним коліям. А через межі та в пункти продажу її везли 2 буксирних пароплава і 10 барж-холодильників.

Навесні 1884 р. почали будувати кам’яну солодовню і набережну. У 1885 р. Товариство Жигулівського пивоварного заводу повідомляє, що має намір відкрити пивний павільйон на пристані пароплавного товариства «Кавказ і Меркурій». У квітні 1888 року А. Ф. Вакано домігся від міської думи дозволу на будівництво газового заводу. Була виділена земля під нього. А Вакано зобов’язувався подавати газ освітлювальний для драматичного театру і Струковского саду. 1 вересня газовий завод вже заробив. У 1889 р. на заводі було встановлено телефон для зв’язку з міським театром. Будинок самого Вакано знаходився на території заводу.

Володимир, син Вакано, закінчив Самарське реальне училище і жив з батьком при заводі, займаючись справами товариства. Еріх до 7 класу теж навчався в реальному училищі, а потім поступив у вище комерційне училище в Лейпцигу. Лотар до 5 класу навчався в самарській гімназії, пізніше в гімназії Вісбадена. Лев закінчив три класи самарського реального училища, а потім навчався в гімназії Вісбадена. Губерт навчався в самарській гімназії, а дочка Ольга також в Самарі, в жіночій гімназії пані Межаков.

У 1894 році товариство отримало дозвіл на будівництво одноповерхового кам’яного сарай з підвалом для зберігання посуду. Потім побудували солодовню. До 1895 року у заводу вже було два п’ятиповерхових солодовні і одна триповерхова, а також двоповерхова будівля столярної та слюсарної майстерні, дві заторні, газовий завод, газгольдер, водокачка і фільтрувальна станція. Плюс п’ять житлових будинків. А майно товариства оцінювалося в 451,859 рублів.

У 1896 році Товариство Жигулівського пивоварного заводу завоювало золоту медаль на Нижегородської торгово-промисловій виставці. Товариству було видано дозвіл на будівництво елеватора і надбудову солодовні.

А в грудні 1897 р. в житті А. Ф. Вакано відбувається дуже важлива подія: він подає прохання про прийняття його з дітьми в російське підданство – «нині ж у російське підданство зі збереженням або без збереження належать членам родини прав дворянства». Права були збережені і прохання Вакано задоволено у зв’язку з його великими заслугами перед Росією.
23 серпня 1899 року Альфред фон Вакано був приведений до присяги на підданство Росії і отримав свідоцтво про прийняття його в російське підданство.

У цьому ж році Вакано був прийнятий в самарську купецьку гільдію і отримав можливість приймати участь в органах громадського самоврядування, перебувати на державній службі.

За спогадами сучасників, Вакано мав зовнішність російської людина – середній зріст, волосся з сивиною, блакитні очі. Його син Володимир Вакано був дуже схожий на батька.

Начальство Самарської губернії сімейством Вакано було досить, поліцмейстер писав: «…особиста прибутковість» А. Ф. Вакано склала 93 тисячі рублів. На його заводі «…знайшли хороший заробіток біля 500 чоловік». Образ життя «…веде непорочний і користується в Самарі загальним повагою, …є співробітником усіх філантропічних товариств».

Товариство одержало дозвіл на пристрій водопроводу в місті, і заводський водопровід був підключений до міської магістралі. З’явилася в товариства і своя пристань.

А на міжнародній виставці в Парижі завойовуються медалі. У 1902 році Жигулівському заводу вручають вищу нагороду на міжнародній виставці пивоваріння в Лондоні. У цьому ж році Вакано дарує місту великий земельну ділянку під дитячий садок для безпритульних і сиріт. У 1903 р. Жигулівський пивоварний завод знову отримує нагороди на міжнародних виставках пивоваріння в Лондоні і Римі. В липні 1906 року гласний міської думи Альфред фон Вакано запропонував дати місту гроші на складання проекту каналізації. Пропозицію було радісно прийнято. І Вакано сам провів переговори з відомим німецьким інженером В. Р. Линдлеем, який вже займався подібними спорудами, привіз його в Самару, і Ліндлі, все добре оглянувши, дав згоду на підготовку проекту каналізації. Через рік, коли проект був готовий, Вакано почав будівництво на свої гроші. На пробну ділянку він витратив 57 тисяч рублів.

До 1914 року Жигулівський завод мав 24 торговельних підприємства, 4 склади готової продукції в Самарі і оптові склади в 59 містах Росії. Дочірні фірми заводу працювали в декількох містах Росії.

Вакано раніше займався благодійництвом разом зі своїми синами – Володимиром, Еріхом і Лотаром.
Для лікування поранених і хворих Альфред Вакано в 1914 році побудував лікарні і дав слово на свої гроші утримувати та лікувати поранених протягом всієї війни. Але саме з першою світовою війною почалися неприємності сім’ї Вакано.
4 жовтня «Петроградська газета» зажадала викорінити німецьке засилля в країні, назвавши імена батька і сина Вакано і фабриканта Кеницера. 23 жовтня, забувши про все, що зробила для губернії сім’я Вакано, самарський губернатор постановив вислати в Оренбурзьку губернію службовців заводу Карла Людвиґовича Люціуса, Карла Миколайовича фон Губациус і Віктора Алоизовича фон Вакано. Самого Вакано звинуватили в паянні народу, і в 1914 році з введенням в Росії «сухого закону» Жигулівський пивоварний завод був закритий. В його корпусах розмістився лазарет.

А. Ф. фон Вакано і члени його сім’ї були оголошені політично неблагонадійними. Вакано, якому вже було 70 років, у 1917 році звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини й вислали разом з сином Володимиром під гласний нагляд поліції в Бузулук.

Більшовицька революція остаточно зруйнувала життя сім’ї Вакано – Лотара і Володимира заарештували, завод, будинки, колекції творів мистецтва конфіскували. А. Ф. Вакано і деяким членам його сім’ї вдалося емігрувати в Австрію.

Саме в Австрії 24 березня 1929 року, в місті Тюрнице і помер А. Ф. фон Вакано. Син його, Володимир, заарештований в 1918 році, після звільнення виїхав з родиною в Середню Азію, в Коканд, де будував заводи в Ашхабаді і Коканде, а потім працював у Казахстані. Середній син Лотар Вакано, у 1920-ті роки був запрошений Російським урядом для відновлення Жигулівського заводу, але в 1928 р. повернувся в Австрію.

Завод же, залишившись без Вакано, все-таки продовжував жити. У 1936 році пиво виробництва Жигулівського пивоварного заводу на всесоюзній дегустації радянських сортів пива отримало найвищу оцінку, і отримало свою назву – «Жигулівське». Пізніше завод кілька разів реконструювали, довівши поступово потужності по випуску пива до 5 млн. декалітрів на рік.

Світлий сорт пива «Жигулівське», мабуть, був найбільш популярні у жителів СРСР. Пиво з такою назвою варили 735 заводів, але справжнім «Жигулівським» було і залишається пиво, яке варять у Самарі, на заводі, колись закладеним Вакано.
Так само думає і Ю. В. Сапрунов, президент ВАТ «Жигулівське пиво»: «…Жигулівське» Пиво… з такою назвою випускали десятки заводів по всій країні. Але справжнє «Жигулівське» з його неповторним смаком і за традиційною технологією приготування виробляє тільки один завод у світі!».

І хочеться тільки, щоб ми навчилися бути вдячними і не забували тих, хто вклав у нашу землю не тільки гроші, але і власну душу: «…Альфред Пилипович відчував себе громадянином Самари в більшій мірі, ніж корінні уродженці або купці, які прийшли сюди з інших місць Росії».
(Ст. Казарін, з книги «Пивний король і спадкоємці»).

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА

ВИБІР РЕДАКТОРА

ПОПУЛЯРНІ ПОВІДОМЛЕННЯ

ПОПУЛЯРНА КАТЕГОРІЯ

© Европарфум - При копіюванні матеріалів посилання на сайт обов'язковеv