Легенди замку Шамборского

478


Шамбор – найбільший і самий вражаючий з усіх знаменитих замків долини Луари. Кімнат в ньому більше, ніж днів у році – 440, і щоб їх вирішити, потрібно кілька годин… З Шамборским замком пов’язують імена Леонардо да Вінчі, таємничого графа де Сен-Жермена і багатьох інших знаменитих особистостей.

Землями, де нині знаходиться замок, в X ст. володіли графи Блуа, Шампані і Шатийона. У 1392 р. вони були придбані герцогом Людовіком Орлеанським, а коли він зійшов на престол під іменем Людовика XII, стали власністю французької корони.

В 1515 р. Людовіку XII успадковував його кузен Франциск I. Для роботи над проектом Франциск запросив самого Леонардо да Вінчі. Однак той не встиг завершити проект, так як помер у 1519 р. того ж року почалися будівельні роботи по зведенню в королівському замку мисливському маєток Шамбор, на вигині річки Коссон.

Житловий корпус був завершений лише в 1537 р., а в 1540-м побудовані два поверхи королівських апартаментів, нижній поверх з капелою і стіни прилеглих службових будівель. Однак повністю крило з королівськими апартаментами було закінчено лише після смерті Франциска I, в 1547 р. Тоді ж капелу звели на рівень другого поверху. 12 років потому добудували третій поверх. Однак аж до 1684 р. будівля залишалося без покрівлі.

Незважаючи на те, що замок так і не був добудований, в ньому жили. Повсякденне життя його мешканців протікала в основному в апартаментах житлового корпусу. На кожному поверсі знаходилось чотири апартаменти, ще чотири розміщувалися в кутових вежах. Кожен апартамент включав в себе велику залу, спальню і гардеробну. Над господскими покоями розташовувалися кімнати для прислуги. Більша частина кімнат опалювалася камінами. Поверхи замку з’єднувалися між собою подвійний центральної гвинтовими сходами, яка закінчувалася вгорі відкритою терасою, звідки відкривався чудовий вид на покрівлю.

І яка це була покрівля! Її люкарни були прикрашені в типово італійському стилі пінаклі, ліхтариками, камінними трубами, колонами і фронтонами з орнаментом, візерунками і скульптурами. У центрі знаходився величезний ліхтар, вінчав кручені сходи. Спочатку він був наскрізним, пізніше його прикрасили вітражами. Купол ліхтаря підтримував склепінчасті арки.

Були також гвинтові драбинки в кутових башточках. Ними можна було користуватися крім центральної сходів.

На думку істориків, планування Шамборского замку мала символічне значення: так, апартаменти для палацової знаті розташовувалися між королівським крилом і капелою, тобто між владою земної і небесної. А оточували замок високі дерева символізували французький народ, що знаходиться під захистом держави, яка, в свою чергу, символізувала заокруглена кріпосна стіна довжиною 33 км

Франциск I при житті бував у Шамборе тільки наїздами, разом з дружиною Елеонорою Габсбурзької або своєю фавориткою Ганною д Эйи. Зазвичай він навідувався туди приблизно раз у два роки, коли починався мисливський сезон.

Правда, взимку 1539 р. в недобудованому Шамборском замку пройшли пишні урочистості з нагоди візиту імператора Священної Римської імперії Карла V. Цей монарх був в такому захваті від самого замку та його інтер’єрів, що назвав цю будівлю «синтезом всього самого прекрасного, на що здатен людський геній».

Син і спадкоємець Франциска I Генріх II продовжив добудовувати замок. У 1559 р., після його смерті, роботи по будівництву призупинилися, хоча члени королівської прізвища продовжували бувати в замку. Зокрема, король Карл IX, любив полювання, нерідко наїжджав сюди. Проте після його смерті в 1574 р. замок найчастіше пустував: королі Генріх III і Генріх IV бували тут дуже рідко.

В 1626 р. Людовик XIII підніс графство Блуа, куди входив і Шамбор, в дар своєму рідному братові, герцогу Гастону Орлеанському. Ставши власником Шамборского замку, той відновив будівельні роботи.

Пізніше Шамбор знову перейшов у власність французьких королів. У 1725 р. Людовик XV віддав його у володіння своєму тестю – колишньому польському королю Станіславу Лещинському, отримав титул герцога Лотаринзького. А ще двадцять років потому замок перейшов у руки маршала Моріца Саксонського, який розмістив в ньому свій волонтерський полк.

У 1750 р. маршал помер при загадкових обставинах. За офіційною версією, причиною тому стала сильна застуда, проте ходили чутки, що покійний був насправді заколотий принцом Конті, приревновавшим до неї свою дружину…

Ще одне переказ свідчить, що в середині XVIII століття в Шамборском замку розміщувалася алхімічна лабораторія графа де Сен-Жермена…

У 1793 р., під час Великої Французької революції, Шамбор був розграбований і ледь не зруйновано. Мешканці прилеглого містечка вирішили розібрати будівлю по каменю і побудувати з нього «будинку для патріотів». Замок уцілів чудом.

У 1809 р. Наполеон віддав Шамбор маршала Бертьє, а в 1821 р., після Реставрації, його власником став онук короля Карла X, теж недовго жив у замку – Анрі д’артуа, герцог Бордоський, який після революції 1830 р., перебуваючи в засланні, візьме собі титул графа де Шамбор. У 1883 р. резиденція перейшла до герцога Роберта Пармскому, племіннику герцога Бордо.

У 1932 р. Шамбор був викуплений урядом у тодішнього власника Елії Бурбонського за 11 млн. золотих франків і з тих пір знаходиться у власності французької держави.

З 1981 р. Шамборский замок внесений ЮНЕСКО в перелік об’єктів Всесвітнього надбання. Зараз на його території розташовується Національний парк Шамбор з мисливськими угіддями французького президента. Там водяться олені, кабани і близько 100 видів птахів.

Мешкає тут і свій привид. За переказами, колись у замку жив якийсь граф Тібальд. Кажуть, у непогожу погоду в Шамборском лісі можна побачити привид графа, що скаче на коні…