Товариськість і навязливість

31


Фото: Deborah Kolb/Rusmediabank.ru
Я живу в місті, і все частіше помічаю, що люди спілкуються все менше.

Вже давно ніхто на вулиці не запитує час, не підходить знайомитися, так і вітаються люди значно менше. Думаєте, справа в мені? Швидше, у звичках, які сьогодні змінюються дуже швидко.

Колись мої батьки спілкувалися з великою кількістю людей. Були друзі, компанії, які виїжджали на природу, відпочивали разом на дачі і проводили вихідні. З роками кількість цих людей стало скорочуватися. Хтось переїхав в інше місто, хтось все частіше був зайнятий, а когось і зовсім не стало. Поступово коло спілкування дуже звузився. Але ця тенденція була вікова. А сьогодні і у молодих людей відбувається те ж саме.

Цього року відпочивала на морі. Таксист, який володіє приватним будинком у місті-курорті, розповідав, як раніше дружно жили приїжджі гості. Всі разом збиралися на кухні, готовили, прикрашали стіл, а потім цілий натовпом обідали, вечеряли. Об’єднувалися діти, граючи зграєю, разом гуляли батьки. Сміялися і проводили час за картами до ранку. Тепер же добре, якщо за сезон подружиться хоч одна пара, а в більшості випадків всі живуть самі по собі, замкнувшись у своєму колі, сторонячись оточуючих.

Що ж відбувається з людьми, невже блага цивілізації так нас віддали? Сьогодні цілодобові магазини призвели до того, що вже ніхто не ходить за сіллю або сірниками до сусідів. Телевізор та Інтернет займають всі вечори, і вже не потрібно ходити в гості. А щільне робочий розклад не залишає навіть кількох годин на спілкування зі старими друзями. Ми навіть перестаємо вітатися на вулиці, так як весь час зайняті своїми думками. А як часто в навушниках грає музика, і навколо взагалі нічого не помічаєш?

Як ви вчините, якщо сьогодні в вашу двері раптом постукають далекі родичі? Раніше б їх розмістили з задоволенням, нагодували, поклали спати. Сьогодні ж гості без дзвінка вже не є бажаними. Та й дзвінок не завжди допоможе гостинності. Може, пора все міняти?

Життя в глибинці

Життя в невеликих селах і селищах зовсім інша. Люди не просто вітаються, а часто спілкуються, ходять в гості. Відсутність інших способів розваги, необхідність постійно кооперуватися, об’єднує. Колективний дух минулого не випаровується, а процвітає.

У селі живуть традиції. Саме тому люди шукають компроміси, з дитинства схильні до поступок, вміють миритися і не створюють конфліктів. Залишитися одному в приватному селищі страшно — ніхто не прийде на допомогу, ніхто не спілкуватиметься. Ізоляція в таких колах є покаранням. У місті ж навіть тендітна дама зможе вижити одна, адже майстри по унітазів можна викликати додому, а роботи багато, грошей можна заробити.

У селах менше розлучень. Люди вміють пристосовуватися, поступатися. Ніхто не поспішає бігти розлучатися, щоб не показували пальцем, щоб не засуджували. І це рятує від багатьох необдуманих рішень.

Спілкування дозволяє ділитися досвідом. Бабусі, мами, тітки, сусідки вчать молоду дівчину життя, радять, як чинити. Недосвідчена людина використовує знання поколінь, прислухається до думки. Чоловіки ж вчать молодих людей вибудовувати побут, стає годувальником, захисником. І знову ж — досвід заробляється не тільки на своїх шишках. В місті молоді люди отримують інформацію з телевізора або статусів в соціальних мережах. Зв’язок поколінь стає все менш помітна, все віддаляються.

Як жити в майбутньому

Спілкуватися чи ні — питання, яке кожен задасть сам собі. Потрібно чи йому це — вміння ладити, говорити і розповідати? Я для себе вирішила, що мені хочеться, щоб мене і через 10 років оточували друзі. Я хочу, щоб мені було з ким ввечері попити чай, та я не про чоловіка або доньку, а про когось, з ким можна поговорити по душам, обговорити погоду, роботу і настрій. І якщо я сьогодні буду мало спілкуватися, то самотність настане набагато раніше, ніж у моїх батьків.

Мені дуже хочеться, щоб і мої діти ходили в гості, щоб друзі були в дворі, у школі, а не в Інтернеті. Мені подобається зустрічатися сім’ями, проводити час. І я знаю, що все починається з мене. Що якщо я не буду рвати зв’язки, якщо я буду посміхатися людям, то вони нікуди не пропадуть.

Я вирішила для себе, що тепер буду вітатися з сусідами. А до тих, кого ще не знаю, обов’язково сходжу за сіллю і познайомлюсь. Не заради солі, а щоб знати їх в обличчя, щоб, як раніше, пам’ятати, в якій квартирі живе симпатичний сусід чи дівчина з веснянками. Я буду вітатися з сантехніками, прибиральницями, двірниками, адже саме вони роблять моє життя комфортніше.

А ще я навчу спілкуватися мою дочку, щоб вона знала, що можна дружити в реалі. І я вже намітила список тих друзів, кого давно не бачила, кому пора подзвонити і провести кілька годин в дружній компанії. Адже справи можуть і почекати. А справжня дружба може випаруватися.