Навіщо ми віримо в кінець світу

25


За останні роки, напевно, не залишилося людини, яка не чула б про кінець світу, який «призначений» на грудень 2012 року. Дата 21.12.2012 не унікальна. Тільки за останні сто років загибель людству обіцяли десятки разів. Згідно ясновидцем, пророкам і контактерів з іншими планетами, а також історикам і політикам, населення Землі вже давно повинно було зникнути. Апокаліпсису чекали в 60-х роках минулого століття, потім в 90-х і, зрозуміло, в 2000-м. Коли чергове прогноз не збувається, люди перемикають свою увагу на наступну дату. Що змушує людей бурхливо обговорювати кінець світу, боятися і навіть чекати його? Психологи вважають, що за хвилюючою темою загибелі всього світу криється ставлення кожної людини до світу локального — свого власного життя.

Сильно скорочена «розклад» кінців світу лише на останні шістдесят років виглядало наступним чином: 14 липня 1960 року, о 13:45, за деякими даними Земля повинна була загинути в результаті вибуху секретної американської бомби. 2 жовтня 1978 року мав настати кінець світу в результаті розпочатої СРСР ядерної війни. Сценарій цієї події виклав у своїй книзі «Засуджений глобус» австралійський бізнесмен і письменник Джон Стронг. Він і його послідовники навіть побудували собі притулок під назвою «Місто кінця світу». Правда, воно так і не стало в нагоді. Згідно прогнозам американського ясновидця Шелдона Нидла, 17 грудня 1996 року землян повинні були спопелити зійшли на Землю інопланетяни і ангели. На 26 жовтня 1997 року кінець світу «призначали» російські контактери з планетою Гуфера (нікому, крім них, не відомою). У 1998 році планувався можливий кінець світу в результаті зіткнення Землі з кометою і зміни полюсів, згідно з пророцтвом ясновидців з Челябінська. 1999 рік прозвали фатальним і зловісним з-за того, що останні три цифри в перевернутому вигляді утворювали «диявольське число», а вже кінець світу в цей час обіцяли десяток різних астрологів, контактерів з іншими цивілізаціями і інших пророків. Потім кінця світу з трепетом чекали в «круглому» 2000 року і послідував за ним 2001-му, з якого, як відомо, розпочався XXI століття і третє тисячоліття.

Не дочекавшись кінця світу в 1945-му, ні в 60-х роках, ні в «містичному» 1999-му та 2000-му, не логічно було б перестати чекати кінця світу? По глобальній Мережі ходить популярна карикатура, на якій один із служителів майя приносить верховному жерцеві висічений на камені календар зі словами: «Я тут до 2012 доробив, а далі було лінь». – «Гаразд, — відповідає йому верховний жрець. – Кого це буде хвилювати через стільки років».

Але люди знову і знову продовжують вірити, що нове передбачення виявиться фатальним. Як тільки чергова дата «кінця всього» благополучно мине, вони тут же перемикають свою увагу на наступну. Невже ми й справді такі полохливі? Або за очікуванням кінця світу криється інша причина? Психологи вважають, що за хвилюючою темою загибелі всього світу криється ставлення кожної людини до світу локального — свого власного життя. Що змушує людей бурхливо обговорювати апокаліпсис, боятися і чекати його?

Без зобов’язань. Коли тема чергового кінця світу в грудні 2012 року стала популярною в народі поширилися жарти про те, що тепер нарешті-то можна сміливо брати кредити і вплутуватися в іпотеку: платити по рахунках все одно буде нікому. Деяким людям зручно «чіплятися» за деякий подія в майбутньому, яке знімає з них відповідальність за те, що вони роблять в сьогоденні. З якихось причин вони не можуть або не дозволяють собі жити так, як хочеться. Передбачуваний кінець світу дарує їм своєрідну індульгенцію: роби все, що завгодно, засудити і зупинити тебе ніхто не встигне.

Точка перетину. Люди люблять відчувати себе частиною якоїсь групи, що розділяє їх тривоги, побоювання і переконання. У реальному житті знайти «своїх» не так просто: у дорослих, солідних людей дуже багато відмінностей, шорсткостей, на все свою думку. Але занепокоєння перед можливим «кінцем всього», як будь-яка загроза, чудово згуртовує колектив – будь то компанія друзів, група колег в офісі або велика сім’я.

Причетність до глобальних подій. Кому не доводилося відчувати себе маленьким, неважливим, піщинкою в морі життя? З сучасним культом надуспішного, нав’язаним масскультурой прагненням стати популярним у що б то не стало, звичайний чоловік, який ходить на звичайну роботу, отримує невидатну зарплату, ростить дітей і нічим не знаменитий, починає відчувати себе збитковим. Журнали і телебачення розповідають нам неймовірні історії про співачок, моделях і бізнесменів, які досягли успіху в 20-25 років — і ми мимоволі відчуваємо себе сірою масою, невдахами. Але перед глобальною катастрофою всі рівні. А думка про причетність до такої масштабної події, як загибель усього людства, змушує відчути себе значущим… Правда, після ніхто не зможе сказати: «Уявляєш, я бачив кінець світу!».

Всі помруть, а я залишуся. Неважливо, яку релігію ви сповідуєте і якою філософії дотримуєтеся, — всім хочеться відчути себе правильними, обрали єдино вірний шлях. Гіпертрофоване відчуття цього деяким людям дає думка про кінець світу: всі помруть, а я виживу, бо знайшов єдино правильне рішення (зник у притулок, сповідував правильну релігію, не їв м’яса тварин і так далі), а разом зі мною залишаться лише ті, хто мислять так само, як я, поділяють мої ідеали. Ця нечеловеколюбивая мрія подвійно приваблива: по-перше, вона плекає почуття вибраності окремої людини, по-друге, малює йому утопічну картину світу, де на Землі будуть жити лише близькі йому за переконаннями люди.

Синдром відкладеної життя. Жити на потім – так поступають багато людей, які виправдовують свої невдачі «неправильно обраним часом». Наприклад: «Зараз я не можу схуднути, адже зараз зима, і весь час хочеться калорійної їжі, але влітку я обов’язково займуся собою». Або: «Я працюю на нелюбимій роботі і давно мрію її поміняти, але зараз же світова фінансова криза, і я боюся залишитися без місця. Почекаю-ка, поки економічна рецесія закінчиться. Звичайно, це може зайняти багато часу, але що поробиш». Кінець світу – ще один прекрасний, а головне, універсальний привід. Про «кінець світу-2012» вперше заговорили ще в 2003 році, коли з’явилися дані про таємничу планету Нібіру, яка нібито виявлену ще шумерами. Так що будь-яку небажану активність і лякаючі зміни можна було сміливо відкласти на цілих дев’ять років! Чи задумаються люди, відкладають життя на потім, що їм робити, коли прокинуться цілими і неушкодженими 22 грудня, а потім і 23-го, і навіть 1 січня 2013 року? Навряд чи. Швидше за все, вони «призначать» нову дату, до якої можна буде відкласти своє життя.