«Ах, карнавал, дивовижний світ…»

83


Не судіть за зовнішнім виглядом – те, що дійшло до нас як яскравий, блискучий, відчайдушний свято, в основі своїй має серйозну релігійну підоснову. «Карнавал» означає «прощавай, м’ясо», в кінці лютого нащадки Адама і Єви по всьому світу наїдаються і веселяться про запас, тому що попереду — Великий Піст.

«Венеціанський карнавал
гуляє на Сан-Марко…
Кармін плащів, веселощів бал
і маски, як подарунки…»

Традиція венеціанського карнавалу сягає своїм корінням ще глибше християнства, до язичницького свята Римських Сатурналій. Все ставало з ніг на голову. Раби ставали панами, а їх господарі покірними слугами. Взявшись за руки, танцювали до упаду, вино лилося рікою, жарти та розіграші сипалися як з рогу достатку. Під завісу 10-денного розгулу спалювали солом’яне опудало, що символізує зиму. Так прощалися з її труднощами і зустрічали сонячну весну.

Потім на довгі Середні століття веселе свято проводів зими забули і згадали про нього лише в часи Ренесансу. Проте відкрито, без оглядки радіти і насолоджуватися життям у всіх її проявах християни вже давно розучилися, так і побоювалися санкцій з боку всемогутньою Церкви, а тому народ на вулиці під час карнавалу виходив із закритими масками обличчями. Венеціанські маски досі – обов’язковий атрибут карнавалу. Вийде венеціанець потанцювати на міську площу — навколо не сусіди і товариші по службі, а арлекіни і п’єро, архангели і вампіри, коломбіни в кринолінах і гвардійці в еполетах. «Хто ти, маска, я тебе знаю?» – питати не прийнято, карнавал у Венеції повинен бути завжди покритий таємничим серпанком, і тоді головний подарунок стародавнього свята — пригода — гарантований, а заради чого ще живе справжній венеціанець?

«Іспанія п’є, не п’яніючи, сангрино,
Стукають підбори з кастаньєтами в такт.
Обтягнуті шовком, танцюй, Марселіна!
Гори на вітрі, як палаючий прапор!»

Іспанці – не менш запальний народ, ніж італійці, що ні місто, то свій карнавал. Містечку Лас-Пальмас, що на острові Гран-Канарія, вдалося виділитися навіть на тлі загальних веселощів. Цілих три тижні місцевих жителів не турбують дебети-кредити та інші повсякденні справи, працюють в режимі нон-стоп тільки ресторани і кафе. Звук гітар і стукіт каблуків не вщухають і пізно вночі. Гасло невгамовних танцюристів, перефразовуючи відомого горця — «Танцюючим повинен залишитися тільки один». Перетанцевавшие всіх оголошуються королем і королевою Карнавалу і насолоджуються пошаною і повагою всього міста цілий рік. Познайомитися і зробити почесний танцювальний коло з ними приїжджають зірки кіно і театру Іспанії.

В останній день святкових заходів буйство фарб в одязі змінюється трауром, одягнені в чорні одягу городяни проносять по всьому місту опудало сардини – символу ситної і розгульного життя, а настанням сутінків спалюють його в повній тиші. Вранці «марселіни» повертаються до звичайної рутинної життя, наступає піст, який в Іспанії дотримуються строго.

«Кулі, хлопавки, феєрверки.
У натовпі — простолюдини, клерки.
Примчали все на карнавал,
Змішалися в купу старий і малий…»

Коли наприкінці зими 1294 року герцог Анжуйський приїхав відпочити на Лазурний берег Франції, він прийшов у такий захват від тутешніх пейзажів, що наказав влаштувати небачений досі феєрверк. Народ – від знаті до ремісників — відповів масовими гуляннями, танцями та співами. З тієї пори і до цих пір карнавал в Ніцці – найбільший у Франції. У надзвичайно розкішні костюми вбираються все, навіть будинку – стіни обшивають в тисячі квадратних метрів фанери, які з жартами та примовками розписують 120 художників. Потім все це мистецтво декорується тисячами електричних гірлянд, лампочки весело переморгуються ночі безперервно. Тут же кружляють вогняні колеса, запускаються салюти, повзе різнокольоровий дим, що карнавал – не тільки бенкет для очей, але і золоте дно для піротехніків.

Карнавал в Ніцці – це ще і так звана «Битва квітів». Вулицями міста рухаються величезні платформи, прикрашені свіжими квітами, причому флористи створюють з них самі хитромудрі фігури, які повинні відповідати тематиці Карнавалу цього року. Наприклад, у 1953 році свято називалося «Король цирку», у 1957 році — «Король Гастрономії», у 1964 — «Король Танцю», в 1990 — «Король Сміху», 1997 — «Король Спорту». Улюблений квітка французьких майстрів – запашна мімоза, як раз розцвітає в кінці лютого — початку березня, і її п’янкий аромат надає Карнавалу на Лазурному березі особливий флер.

«Місто здурів. Людям набридли
Сукні сірих буднів — піджаки,
Люди строкаті ганчірки наділи,
Люди все сьогодні дурні!»

Під час лютневого карнавалу Кельн, а разом з ним і вся Німеччина, змінюється до невпізнання. На зміну розміреного ритму життя добропорядних бюргерів приходить не просто святкова метушня, а відчайдушність на межі гріхопадіння. У так званий «бабин четвер» городянки – благовірні подружжя і зразкові матері — збираються на центральній площі і «захоплюють» міську ратушу. Робота чиновників припиняється, починається Карнавал: святкові дійства, вистави та концерти прямо посеред вулиць. Але все це лише розминка перед справжнім дійством – головним парадом, який проходить у «рожевий понеділок». По центральній вулиці рухаються платформи, на яких танцюють, співають і демонструють яскраві саморобні вбрання жителі міста. Вони кидають у натовп глядачів, які приїхали з усієї країни, солодощі, танцюють, кривляються і викрикували непристойні віршики та пісеньки.

Веселощі не вщухає і пиво ллється рікою аж до попільної середи», яка вважається днем покаяння. На ранок наступного четверга всі повинні бути на робочих місцях без слідів постсвяткового похмілля, з очистився душею і ґречними думками.

«Хвилею спадає карнавал.
У изнеможенье генерал,
З грекинею отплясав фокстрот,
Хусточкою втирає піт.
В очах рябить від яскравих фарб,
Обривки стрічок, залишки масок…»

Карнавалу в Греції більше 160 років, а він завзятий і барвистий, як у давнину, і йому немає рівних на всьому Середземномор’ї. Принаймні, так вважають самі греки. І справді – свято триває аж три місяці, з січня по березень! Народ вбирається, хто на що здатний, але, зрозуміло, улюбленими залишаються традиційні образи богів Олімпу. Втім, уявляти себе небожителями — прерогатива чоловіків, а ось пані допускаються на костюмовані бали і вуличні ходи виключно в масках і доміно – довгих плащах з капюшоном.

В іншому грецький карнавал слід загальноєвропейським канонами – урочистий парад центральними вулицями міст, вистави, концерти, феєрверки, обрання Короля карнавалу, а на завершення — спалення ганчір’яної ляльки, символу минаючої зими, на головній площі.

«Ах Орлеан, хрещений примарою стихійної примхи води.
Залишений на розтерзання вбивці з ніжним ім’ям.
Порожні небеса свій плач подарують тобі з висоти.
Я буду вірити, вірити не один, ти знову станеш колишнім…»

Новий Орлеан, прозваний «Безтурботним містом», з радістю приймав у список своїх розваг свята з усіх куточків світу. Марді-Гра, або «Жирний вівторок», почали відзначати в його Французькому Кварталі як невелике торжество з нагоди приходу весни, а незабаром паради ряджених вже проводилися по всьому місту. Гаслом лютневого карнавалу в Новому Орлеані стали слова: «Веселися, поки вистачить сил!».

І веселилися по повній програмі – парад Бахуса, Індіанський парад, коронація учасників найепатажніших костюмах, і, звичайно ж, незліченні концерти, адже Новий Орлеан – батьківщина джазу. І раптом рано вранці 29 серпня 2005 року місто опинилося під товщею води, принесеної на південний схід США потужним ураганом «Катріна». І хоча практично всі вулиці висушені, будинки відновлені, більшість з залишилися в живих мешканців поки психологічно не готові повернутися в Новий Орлеан. Дух карнавалу, безтурботного веселощів і куражу пішов з міста…

«Буяння зелені і фарб,
Пляж, футбол і карнавал –
Спекотний Ріо – вічне свято,
Ти мене зачарував!»

Коли вимовляєш слово «карнавал», перша асоціація – це, звичайно ж, розкішні паради в Ріо-де-Жанейро. Всього чотири дні буяє бразильський карнавал, але так, що вони приковують до себе увагу всього світу. Починається дійство символічним ритуалом — мер Ріо передає ключі від міста Королю свята, даючи зрозуміти, що влада держави тимчасово припинена і в свої законні права вступає Його Величність Карнавал.

У перший день місцеві жителі зайняті розіграшами: облити з балкона перехожих водою або вимазати спину боса крейдою – святий обов’язок кожного городянина. На наступний день починаються запальні танці. Танцюють всі! Благо, що все тут це робити вміють. Особливо люблять самбу. На центральній алеї міста під карнавальний марш «Розправ крила» проходять змагання бразильських шкіл самби, які готуються до цього випробування весь рік. Помірятися силами приїжджають танцюристи з усього світу, але важко змагатися з бразильцями, які заснували першу школу самби під назвою «Нехай говорять!» ще в 1928 році.

Ще одна унікальна особливість карнавалу в Ріо-де-Жанейро – запальні дні змінюються жаркими ночами, кожен рік міська влада безкоштовно роздають всім бажаючим кілька мільйонів презервативів. Еротична підґрунтя свята ні для кого не є секретом і манить туристів з усього світу. Нехай говорять, що хочуть — бразильці розуміють карнавал по-своєму!