Фото: Marilyn Barbone/Rusmediabank.ru
Кінь, покровителька настає 2014 року, є зовсім не міфічною істотою, а самим що ні на є реальним. І не таким вже екзотичним – адже коні живуть по всій земній кулі і здавна були приручені людиною. І все ж не випадково кінь так часто зустрічається в казках і міфах.
Мабуть, коні обожнювалися ще з незапам’ятних часів. Так, у Британії знайдені малюнки кам’яного століття, що зображують людей в кінських масках. В індоєвропейській міфології пара коней є символом божественних близнюків. У Стародавній Індії це Ашвіни, у Стародавній Греції – Діоскури, у англосаксів – Хенгист і Хорса… Богів в різних культурах часто зображували разъезжающими по небосхилу на колісницях, запряжених вогняними скакунами – такі, наприклад, образи шумеро-семітського сонячного божества-Мардука, давньогрецьких богів Геліоса, Фаетона, Аполлона, Феба. А багато античні божества і самі приймали вигляд жеребців і кобил: такі Геліос, Деметра, Посейдон, Гадес…
У багатьох стародавніх міфах фігурують чарівні коні, наділені здатністю літати. Так, зображення крилатої коні можна побачити на ассірійських барельєфах і монетах епохи Карфагена. У Стародавньому Китаї крилатий кінь, що несе на спині Книгу Закону, є символом успіху і багатства. У стародавніх греків таким персонажем є крилатий Пегас, який народився з тулуба обезголовленої Персеєм Медузи Горгони. Пегас був приборканий героєм Беллерофонтом за допомогою вуздечки, подарованої йому богинею Афіною. Саме це істота допомогло Беллерофонтові перемогти чудовисько Химеру. Фахівці з античної міфології пов’язують Пегаса з богами Зевсом і Посейдоном. А ще він є символом поетичної творчості: згідно з міфом, саме цей дивний летючий кінь ударом копита відкрив джерело перед Гиппокреном на горі муз Гелікон…
У греків є божество Пotnia ippon («господиня коней»), у стародавніх індусів – Drvaspa («господиня благоденствующих коней»), у кельтів – Эпона («богиня коней»).
Давньослов’янський епос свідчить, що спочатку кінь з’явився з утроби Змія Горинича, вбитого Перуном, і був пов’язаний з Навью, як слов’яни іменували потойбічне царство, за аналогією з Дійсністю – фізичним світом. В одній із стародавніх легенд говориться про кобыльей голові, що живе в хатинці посеред лісовій глушині. Тим, хто потрапляє в хатинку, вона дарує Долю чи Недолю…
З дитинства нам добре знайома казка про Сивці-Бурке. За сюжетом вмираючий батько заповідає своїм синам три ночі поспіль вартувати свою могилу. Але заповіт виконує лише один молодший син – Іванко-дурник. В нагороду за послух він отримує чарівного коня, помічника у всіх справах. Щоб викликати його з потойбічного світу, необхідно сказати наступне заклинання: «Сівка-Бурка, віща каурка, встань переді мною, як лист перед травою!».
Насправді «сивка-бурка» означає всього-навсього колір коня. «Сивий» – білий, «бурий» – темно-рудий, «мурий» – вогняно-рудий. А ось значення терміна «віщий» пояснювати вже не треба – мова йде про здібності коня передбачати майбутнє, в даному випадку про його чудодійні властивості самого широкого діапазону…
Коріння цієї російської народної казки, як і у багатьох інших, ростуть з давньослов’янської міфології. За повір’ями древніх слов’ян, кінь був потойбічним провідником у царство мертвих. Саме тому коней було прийнято приносити в жертву під час похоронних обрядів. Чому покійний батько подарував Івану Сивку-Бурку? Тому що той вірою і правдою служив його власного батька і діда. Після смерті він відроджувався знову, викликаний до життя за допомогою магічного ритуалу, і починав служити новому господареві. Тобто це дух, що охороняє рід. Про те, що Сівка-Бурка – мешканець загробного світу, свідчить весь його вигляд: «Кінь біжить, аж земля двигтить, з вух дим стовпом валить, з ніздрів полум’я пашить». А чому кінь має три масті – сиву, буру і каурую? Тут теж все не так просто, вважають фахівці з фольклору. Швидше за все, це натяк на те, що дух Сивки-Бурки втілює в собі відразу три сутності – коней, що належать відповідно діда, прадіда і отця Івана. До речі, в одному з варіантів казки кожен з трьох братів отримує коня однієї масті, але старшому і середньому братові не вдається дострибнути на своїх конях до віконця терема, де сидить прекрасна царівна, і їм відрубують голови. І лише Іванушка на своєму кауром жеребці дістає до вікна і цілує царівну… Ще один варіант свідчить, що батько залишив синам коней всіх трьох мастей, але старші брати не з’явилися на могилу за спадщиною, і всі три коня дісталися молодшому братові.
На Русі символ коня поступово стали ототожнювати з Сонцем: сівка (кінь білої масті) втілював зимовий неяскраве сонце, а бурка (червоний) – літнє, пекуче… до Речі, давньоруські художники й іконописці практично завжди зображували коней або білими, або вогненно-червоними…
Білий – це колір потойбічної реальності, недарма привидів найчастіше представляють і зображують у білому кольорі. В різних культах використовують, як правило, тільки білих коней. Так, у Стародавній Греції їх приносили в жертву, а в біблійному Апокаліпсис згадується «кінь блед», на якому їде верхи Смерть. Чотири ж вершники Апокаліпсису символізують війну, смерть, голод і епідемії (мор). А в германських народних переказах Смерть з’являється сидить верхи на тонкої білої шкапі.
Зустрічаються у міфології і чорні коні. На них скаче давньогрецька богиня підземного світу Персефона.
У багатьох казках кінь взагалі є істотою невидимим: «У деякому царстві, у деякій державі є зелені луки, і там є кобилиця-невидимка, і їй дванадцять лошат», «..а у його подарована царя-Невидима кінь-невидимка”, «не можна його в очі бачити, не тільки що на ньому їздити».
Так що Кінь, незважаючи на всю свою уявну буденність, – істота вельми і вельми непроста. У наступному році нас чекає багато злетів і падінь, але будемо сподіватися, що покровителька року «вивезе»!
Саме цікаве Енциклопедія корисних продуктів. Калина
Фото: serezniy/Rusmediabank.ru Калина, що росте практично на всій території Росії як в дикому, так і в культурному вигляді, володіє масою корисних властивостей.
|
