Воздвиженське – місце стрілецької страти

63


В Сергієво-Посадському районі Підмосков’я, недалеко від Радонежа, лежить село Воздвиженське. Саме тут у вересні 1682 р. відбулася масова страта стрільців, звинувачених царівною Софією у зраді. З тих пір ходять чутки про те, що в цих краях завелися привиди…

Язичницьке святилище і православний храм

Воздвиженське згадується в літописах, починаючи з 70-х роках XV століття. У давні часи тут, за переказами, розміщувався язичницький жертовник. Поблизу села є урочище під назвою Білі Боги: там, в лісовій глушині, височіє споруда з необробленого каменю. Воно складено у формі півкулі, діаметр якого становить близько 6 м, а висота — близько 3 м. Про це святилище, що датується XII-XIII століттями, згадував у своїх працях ще видатний мандрівник і географ П. Семенов-Тян-Шанський.

У 1983 р. краєзнавча комісія направила у Білі Боги групу дослідників, які виявили в цьому місці безліч магнітних аномалій.

У XIV столітті на місці древнього святилища поставив дерев’яний хрест сам Сергій Радонезький. Потім з’явився і перший в окрузі православний дерев’яний храм. А в 1840 р. була побудована кам’яна церква в ім’я Воздвиження Животворящого Хреста Господнього. Тому і село стало називатися Воздвиженським.

Переяславський тракт між Москвою і Сергієвому Посадом (нині – Старо-Ярославське шосе) був пов’язаний з багатьма історичними подіями. На початку XVI століття, за правління Василія III, в Воздвиженському був збудований шляховий палац. Російські монархи зупинялися у ньому, коли їхали на прощу до Троїце-Сергієву лавру. Кілька разів палацові палати згорали від пожеж, руйнувалися, але їх знову відновлювали. На жаль, до наших днів палац не вистояв…

Церква у Воздвиженському діяла до 1937 р., доки її не закрили, влаштувавши в ній склад для зерна, а в підвалі – сховище для картоплі. В кінці 80-х храм був відреставрований, а з вересня 1990 р. знову став діючим. Зараз він є філією Загорського історико-художнього музею-заповідника.

Страта повстанців

1682 рік видався для Росії неспокійним. Йшла активна боротьба за владу між Нарышкиными і Милославскими – родичами двох дружин покійного царя Олексія Михайловича. Почалися заворушення і в народі. Незадоволення охопило і стрільців, яким скоротили платню і позбавили багатьох привілеїв. Зрештою, стрільці рушили на Кремль, перебивши багатьох бояр, в числі яких були державний канцлер Артамон Матвєєв та Юрій Наришкін, який доводився рідним дядьком по матері десятирічному цареві Петру… Правителькою при двох малолітніх братів-царів – Івана і Петра – була оголошена їх старша сестра Софія, дочка Олексія Михайловича від першого шлюбу з Марією Милославської.

Стрілецьке військо очолював князь Іван Андрійович Хованський. Він пред’явив Софії ультиматум — виконати всі вимоги стрільців, інакше нове повстання…

Але Хованський прорахувався. У вересні, в день іменин Софії, він разом з сином Андрієм відправився з Воздвиженського в Москву, щоб привітати правительку. По дорозі обидва були захоплені підтримувало царівну князем Ликовим. Їх з ходу звинуватили в спробі підняти заколот, доставили в Воздвиженське і тут же, перед палацом, вчинили кару над ними та іншими ймовірними опозиціонерами.

Місцем страти була обрана Убога гора, яка представляла собою невеликий пагорб. На ній і поставили шибениці…

З Хованскими надійшли ще більш жорстоко, ніж з рядовими стрільцями – відрубали їм голови, а тіла навіть не поховали — просто затоптали в болотисті береги річки Ворі біля села Голыгино…

Другому синові Хованського, Івану (в честь батька), вдалося врятуватися. Він підняв чергове повстання стрільців, яке увійшло в історію як «Хованщина». Але власті придушили бунт, стративши призвідників. Іван Хованський-молодший, щоправда, відбувся висилкою…

Софія ж через кілька років поплатилася за свою жорстокість. У 1689 р. Петро, якому до того часу минуло вже сімнадцять років, пред’явив свої права на російський престол, сховавшись за стінами Троїце-Сергієвої лаври. На його бік перейшов стрілецький полк на чолі з полковником Л. П. Сухарєвим.

Софія вирішила виїхати в лавру нібито для переговорів із царем, насправді тая думка вбити його… Доїхавши до Воздвиженського, вона зупинилася у дорожньому палаці і послала посланців до брата, умовляючи його повернутися в Москву. Вона вважала, що в столиці їй буде легше розправитися з Петром. Але той не піддався на інтриги і послав у Воздвиженське вірних людей, які «етапували» Софію в Новодівочий монастир, де вона й прожила до кінця днів під ім’ям черниці Сусанни. За іронією долі, Воздвиженське стало в якомусь сенсі місцем страти і для неї…

Безголові князі

Між тим, стали говорити про те, що під мостом поблизу Голыгино ночами бродять неприкаяні душі страчених князів Хованских. Привиди нібито стогнуть, звертаючись до Господа і вимагаючи кари для своїх убивць…

І донині ніби зустрічають привиди Хованских на старій Ярославській дорозі. Вони звертаються до припозднившимся подорожнім з проханням поховати їх по-християнськи… Заговорюючи з людьми, парфуми кланяються і піднімають шапки. Разом з відрубаними головами… до Речі, цю історію описує Анатолій Рибаков у своїй повісті «Бронзовий птах».

Хоча є версія, що Хованских все ж поховали «як годиться», і на кладовищі сусіднього Радонежа можна побачити їхні могили…