Штучний погляд з вічності

15


Фото: nejron/Rusmediabank.ru
Протези людських очей, як правило, грають виключно естетичну роль.

Виявляється, вони з’явилися в дуже давні часи і використовувалися не тільки для заміни втрачених органів, але і для загробних ритуалів…

Древня знахідка

Зовсім недавно в 57 кілометрах від міста захворювань шлунк на південно-сході Ірану був знайдений унікальний артефакт, який представляє собою майстерно зроблену копію людського ока. З’ясувалося, що протез належав жінці 25-30 років. Історики вважають, що око був виготовлений 4500-4800 років тому, причому напрочуд добре зберігся. Він замінив собою ліве око покійниці. Фахівці поки ще точно не встановили, з якого матеріалу був зроблений протез, але можна припустити, що при його виготовленні використовувалася природна рослинна смола, змішана з жирами тваринного походження.

Протез виготовлений з великою майстерністю і максимально реалістично. Зіниця вигравіруваний посередині, а від нього, подібно променям сонця, відходять золоті лінії. Причому золоті в буквальному сенсі слова: вченим вдалося виявити дрібні частинки золота. Штучні очні «капіляри» складаються з найтоншої золотого дроту, менше напівміліметра товщиною. Навколо зіниці також видно паралельні лінії, що формують ромб. По боках півсфери знаходилися два отвори, куди були пропущені золоті нитки, які утримували протез на місці.

Попередні дослідження показали, що під бровою жінки залишилися сліди запалення, що виникло в результаті тривалого зіткнення нижній частині штучного ока з віком. Не виключено, що саме абсцес привів до передчасної загибелі власниці протеза…

Антропологічні дослідження дозволили приблизно визначити походження жінки. За життя вона була мулаткою, її батьки належали до негроїдної та білої рас. При цьому інші предмети, знайдені в похованні, свідчать про те, що ця особа належала до забезпеченим верствам суспільства. Не виключено, що вона була дочкою місцевого вельможі і однією з його наложниць. Цікаво, що для того часу небіжчиця була дуже рослої — близько 180 см. Поруч зі своїми сучасниками, чий середній зріст дорівнював приблизно 153 сантиметрам, вона повинна була виглядати просто велеткою! Екзотичну зовнішність доповнювали «рішучий» виступаючий підборіддя і високий скошене чоло. У сукупності з пишним бронзовим дзеркалом, знайденим у похованні, все це свідчить про незвичне ремесло, яким займалася жінка. Можливо, вона була жрицею або ворожкою.

Для померлих і живих

З давніх часів людство проявляло велику винахідливість, намагаючись відшкодувати втрату будь-якого органу. Відомі найдавніші протези з фарбованої глини, прикріплювалися до полотна. У більш пізній час для створення очних протезів застосовували золото, дорогоцінні камені, срібло, мідь і скло. Правда, ще в ?X ст. до н. е. їх використовували в похоронних ритуалах. Так, жителі Вавилону, Стародавнього Єгипту, Китаю та Егейської області Греції, які вірили в загробне життя, не тільки заповнювали саркофаги своїх близьких коштовностями, але і вставляли в порожні очниці мумій штучні очі. Справжні ювелірні шедеври були знайдені в очницях деяких єгипетських мумій і представників окремих племен американських індіанців. Імітації очей були виготовлені з дорогоцінних каменів: з мармуру з вставленими в нього кольоровими шибками, з золота і срібла, покритих емаллю, зі слонової кістки… Але для живих людей вони не годилися, так як були дуже важкі.

Виробництво очних протезів для потреб живих людей широко поширилося починаючи з V ст. до н. е. До виготовлення штучних очей ставилися як до священнодійства. Відомо, що цим займалися римські і єгипетські жерці, причому тільки ті, хто мав медичну спеціалізацію.

Лише дуже багаті і знатні люди могли дозволити собі такий протез. По-перше, це було дуже дорого, по-друге, іноді майстри доводилося шукати за тридев’ять земель. Тому для більшості простих людей залишалася лише одна можливість приховати каліцтво — носити пов’язку.

Революція в протезуванні

Наприкінці XVI ст. французький хірург і дантист Амбруаз Паре опублікував креслення середньовічних скляних і фарфорових протезів, які були вже більш близькі до сучасних. В ту епоху використовувалися два види штучних очей. Перший з них представляв собою покриту емаллю золоту і срібну оболонку, схожу на половину шкаралупи горіха, на поверхню якого наносилося зображення райдужки з зіницею, другий – протези зі скла. У XVII столітті скляні протези навчилися виготовляти венеціанські склодуви. Цікаво, що вони ретельно приховували секрети своєї майстерності. Поступово кращі майстри переїхали з Венеції у Францію, де очне протезування до кінця XVIII століття досягло високого ступеня досконалості. Випуском очних протезів займалися лише кілька родин. Вся Європа знала їх прізвища — Миро, Буассоно, Джерден… В середині XIX ст. деякі умільці переїхали в Сполучені Штати і стали освоювати ринок Нового Світу. Стали випускати протези очей і в Німеччині, причому останні навіть перевершували як американські, так і французькі зразки. До речі, саме в Німеччині вважали за краще замовляти собі протези представники російської аристократії.

Залишається дивуватися кмітливості стародавнього лікаря-протезист, на кілька тисячоліть випередив свою епоху і створив протез, який за своїми характеристиками близький до сучасного. Хоча, швидше за все, цей артефакт служив не стільки для імітації загубленого очі, скільки для магічних цілей. Адже однооких людей у багатьох культурах давнину вшановували як живуть відразу в двох світах: неіснуючим оком вони нібито могли споглядати загробне реальність…