Осіннього листя листопад…

36


Фото: Vladimir Nikulin/Rusmediabank.ru
Поліну виховувала мама. Тато загинув, коли дівчинці виповнилося шість років.

Він відвів її в перший клас, і це було найяскравішим спогадом Поліни, пов’язаних з батьком. Вони рідко бачилися. Папа днями пропадав в пожежній частині, куди відразу після школи привів його батько, який пропрацював тут 40 років. Іншої професії для чоловіка у нього не існувало.

Мама вдруге заміж не вийшла. Єдине, про що вона шкодувала, — це про другу дитину. Мріяла вона про нього не для себе, а для Поліни. «Брата тобі чи сестру, вже веселіше жити. Це і захист, і опора. Однією погано». Поліна тільки не розуміла, чому мама ніколи не звертається до тітки Галі, своєї рідної сестри, раз вона «захист» і «опора». Та вкрай рідко бувала у них вдома, і кожного разу ці відвідування закінчувалися скандалом. Зазвичай грунтом для них ставала Поліна. Мама пестила її, так як вважала, що дівчинка росте без батька і обділена увагою. Тітка Галя такої позиції не поділяла і вимовляла сестрі за модні Полинины сукні, поїздки до моря кожне літо і свіжі фрукти цілий рік. «Вона егоїсткою зростає, потім плакати будеш», – пророкувала тітка мамі. Але та не виносила, коли про дочки погано відгукувалися, і реагувала дуже гостро. У хід йшли болючі фрази. В результаті одна гримала дверима, викрикуючи, що ноги її більше не буде в цьому будинку, а інша закривалася у ванній і тихо плакала, згадуючи загиблого чоловіка, збіглу молодість і долю Поліни. Яке майбутнє їй уготовано?

***

Коли настав час обирати професію, Поліна несподівано сказала, що хоче в педагогічний. Мама, звичайно, відреагувала негативно. Що це за майбутнє таке вона собі готує? Вічні зошити, жіночий колектив, недбайливі учні… Але Поліна була непохитна. Педагогічний — і все тут! Мама навіть підвищити на неї голос, плакала, просила. Поліна мовчала. І мама здалася. Добре хоч, що обрала мовний факультет. «Англійська і французька, вони скрізь знадобляться, – міркувала Полинина мама. – В турфірму піде, як сусідська Анюта. Там і гроші, і женихи».

І Поліна пішла… Спочатку в педагогічний. Вступні здала легко. Навіть на бюджет взяли. Вчися, гуляй, насолоджуйся життям студентської… Новий період чарував своєю невідомістю, та молодість гуділа в голові, душі і серці. Поліна, спокійна, врівноважена, домашня Поліна, та не могла всидіти на місці. Закрутилися, закружляли університетські роки. Лекції та семінари, «капусники» та дні народження, походи в нічні клуби та кафе… Найкращий час!

До п’ятого курсу незаміжніх подруг у Поліни майже не залишилося. Хто одягав обручку на безіменний палець по любові, хто «за обставинами», хто з-за грошей. У одній Поліни стосунки з протилежною статтю не складалися. Були, звичайно, і у її молодому житті романи. З одним кавалером вона навіть маму познайомила. Тієї він не подобався вже заочно. Студент, всього на курс старше Поліни, приїжджий, квартири немає… Ну який він наречений?! Але Поліна все одно чогось привела його додому, хоча й знала про маминому думці щодо хлопця. Позлити її хотіла, чи що… Відношення до цього часу у них стали холодними. Тітка Галя як у воду дивилася: плакала, часто плакала Полинина мама. Але не егоїзм дочки був тому виною, а її ставлення до життя.

Навчалася Поліна добре, отримувала стипендію, підробляла переказами, вдома в усьому допомагала, просити не доводилося. І Новий рік обов’язково зустрічала з мамою, тільки після бою курантів відлітала в свою компанію. Але витала в хмарах. Не було в ній хватки, діловитості. І це дуже засмучувало Полинину маму. Вона повчала дочку, наполягала на тому, щоб вона вела себе нахабно, шукала вигоду, але Поліна на поради дратувалася. Особливо коли мама переходила на особисті теми і критикувала її друзів і шанувальників. Всі були їй не парою. Поступово Поліна перестала водити в будинок подруг, а про наречених воліла мовчати. Тільки ось цього бідолаху притягла навіщо-то. Та й не подобався він їй зовсім, так, в кіно зводив пару раз, та в парку гуляли.

***

Після університету Поліна швидко знайшла роботу. В школу вона, ясна річ, не пішла. Влаштувалася перекладачем в танцювальний колектив. Зарплату обіцяли невелику, зате кожен місяць поїздка в нову країну. І «гастролі» почалися. Париж, Барселона, Відень, знову Париж, знову Барселона, потім Нью-Йорк, Лондон, Амстердам… Скрізь у неї було два-три дні на самостійні прогулянки, поки танцюристи репетирували і звикали до незнайомої сцені. Поліна любила бродити по вулицях з капучино в руках. Так у неї і будувалася карта особистих пам’яток. Міста їй подобалися або не подобалися за якістю кавового напою. Беззмінним лідером залишався Лондон. Ось де капучіно так капучіно!

Від мами вона з’їхала. Зняла квартиру недалеко від колишнього університету. Місце хороше, новий ремонт, зупинка поруч. Правда, квартира була їй не особливо потрібна, в місті вона з’являлася рідко. Одна відрядження слідувала за одною. Поліна бралася за роботу. Смак до подорожей став їй солодкий…

Так непомітно пролетіли чотири роки. Поліна встигла об’їздити півсвіту. Капучино не скрізь проходив її тест. Останнім часом він все частіше дратував дівчину, і тоді вона зрозуміла, що втомилася. Від аеропортів, вокзалів, валіз, танців, поспіху і переїздів. Потрібна була зупинка. І Поліна звільнилася. Подруги дивувалися: як можна за власним бажанням піти з такої посади?! Мрія, а не робота! Переводь собі, гуляй, дихай закордонним повітрям свободи! Багато хто навіть сумнівався в щирості Поліни, вважали, що їй знайшли заміну в колективі, довелося йти.

Поліна місяць не вилазила з квартири. Вона встигла придбати куточок за роки подорожей. Маленький – всього 31 «квадрат», в старому будинку, але свій. Зробила там ремонт, меблі привозила з відряджень. У неї був особливий талант: могла нічого зробити шедевр. Весь цей місяць вона прала, мила, прибирала, викидала старе і добирала нове. Потім відкрила ноутбук і стала шукати роботу. Їй сподобалося першу ж пропозицію – перекладач у видавництво. Правда, в Пітері. Переїзд в інше місто не входив в Полинины плани. Вона переглядала інші вакансії, на деякі навіть відгукнулася. Але це видавництво не виходило з голови. От кажуть, заборонений плід солодкий… Вранці вона не витримала і подзвонила в північну столицю. Графік, зарплата, коло обов’язків – все влаштовувало. «Що ж робити? З ким порадитись? Мама? Вона буде проти. Лера? Скаже, заміж давно пора, яку Пітер, дитинко. Доведеться знову брати відповідальність на себе. Поїду…»

***

На роботу її взяли без випробувальних термінів. Але все виявилося не так райдужно, як вона собі уявляла. По-перше, погода. О, вона була тут жахливою! Черевики розвалилися через місяць після початку пітерської життя. Ці дощі!.. По-друге, великі відстані. Щоб дістатися на роботу, доводилося вставати о 5 ранку. По-третє, люди, штовханина в метро, поспіх… Але Поліна вирішила потерпіти півроку. Пітер не відразу будувався!

Звикла вона набагато швидше. Вже через три місяці до неї на вулиці підходили іноземці з проханням підказати музей Ахматової або дорогу до «Ермітажу». Все, СВОЯ…

За весною прийшло літо, потім золота осінь, за нею місто вкрило біле покривало, і знову – весна, літо, осінь… Поліна стала думати про те, щоб повернутися у рідне місто. На роботі все було відмінно, з’явилися нові подруги, але чогось їй знову не вистачало. Кохання… Траплялися романи, доглядали чоловіки, але почуття не приходили.

***

…Дощ лив як з відра. Давно такого не було. Поліна поспішала забрати дочку подруги з дитячого саду. Та затримувалася в офісі, а малятко вже годину ридала в групі. Біля входу в метро Поліна полізла в сумку за гаманцем – його не виявилося… Потрібно щось вирішувати. Поліна підняла очі і побачила компанію з трьох молодих людей. Коли вони наблизилися, дівчина попросила:

«Хлопці, не займете 50 рублів? Я гаманець на роботі залишила». Найсимпатичніший весело підморгнув і простягнув купюру:
— Тримай.
— Спасибі! Як мені віддати тобі гроші?
— Побачимося ще, віддаси.

Молоді люди засміялись і пішли далі. Поліна рвонула до касі метро, купила жетон і швидким кроком попрямувала до станції.

***

Осінь стояла в цьому році незвичайна. Парки були розфарбовані золотом, сонечко пригрівало по-весняному, дощі якщо і йшли, то теплі і ласкаві. Поліна раділа ясній погоді і збирала речі: через місяць вона їхала додому. Нові подруги засмутилися цієї новини, але обіцяли відвідати її на новорічні свята. А поки всі з нетерпінням чекали весілля красуні Кіри. Поліна її дуже любила. Вона прийшла на місце Кіри тієї запропонували очолити новий офіс компанії. Поліна важко сходився з людьми, а тут буквально за тиждень дівчата стали подругами. Ще через місяць Поліна знала всіх знайомих, приятельок і просто хороших знайомих Кіри. Власне, її пітерський коло друзів складався саме з Кириных. Її нареченого вона не бачила жодного разу: Кіра не поспішала ділитися особистим щастям, і не тільки з нею. Потім Поліна дізналася, що в студентські роки Кіра вже збиралася заміж, але незадовго до весілля нареченого поцупила близька подруга. З тих пір Кіра тримала всіх на відстані. Завжди могла допомогти з грошима, без проблем пускала пожити в свою квартиру, підвозила після посиденьок на машині, але з шанувальниками не знайомила.

***

Весілля День видався чудовим. Поліна сяяла як сонечко. По-перше, нове плаття сиділо на ній просто чудово. По-друге, завжди неслухняне волосся сьогодні відразу лягли так, як треба. По-третє, вона давно не була на весіллях, хотілося повеселитись, взяти участь у конкурсах, потанцювати. Та й захід обіцяв бути цікавим. Поліна знала, скільки сил доклала Кіра до його організації. Один виступ справжніх іспанських танцюристів фламенко чого коштувало.

І дійсно – свято вийшло чудовим. Сподобався він Поліні ще й тому, що велика частина сильної статі дивилася виключно на неї. Поліна фліртувала, жартувала і дозволяла доглядати за собою. Так легко і вільно вона не відчувала себе давно.

В кінці вечора вона підійшла до компанії з нареченої, нареченого (треба сказати, дуже відомого!) і, по всій видимості, його друга. Новоспечений чоловік Кіри тут же звернувся до Поліні зі сміхом:

— Ну і що це ви, мила дівчина, не поспішайте дістати з гаманця 50 рублів?
Поліна зніяковіла. Вона за щось має? Але кому? І коли вона заборгувала таку суму? Кірін обранець продовжував:
— Не пам’ятаєте? Метро, троє чоловіків, ви… А ось цей самий хлопець і гроші вам дав.
І наречений показав на свого друга.

І тут Поліну осінило. Звичайно! У неї ще в самому початку банкету промайнула думка, що десь вона вже бачила цих хлопців. І як могла забути?

Одного звали Костянтин. Він посміхнувся Поліні зі словами:
— Я ж сказав: «Побачимося, і віддаси гроші». Не обдурив.

Тут заграла повільна музика, і Костя запросив Поліну на танець…

***

Через рік Кіра прийшла на весілля до Поліни. З Пітера вона не поїхала. Місто подарував їй не тільки кращу подругу, але та любов…