Містичні скарби Росії

377


Фото: Fernando Gregory/Rusmediabank.ru
Майже в кожному російському місті є свої легенди про скарби, які нібито були заховані кимось у важкі часи і тепер чекають своєї години. Але на жаль, дістатися до них не так просто, так як тут замішана містика…

Привиди Андріївського ставка

Вулиця Леніна в Ульяновську (колишньому Симбірську) раніше звалася Московської. У 1800 р. вона являла собою поштовий тракт. На ній знаходилися постоялі двори і трактири, де зупинялися проїжджаючі. Однією з тутешніх пам’яток була Богоявленська церква, збудована в середині XVII ст. Також в районі Московської стояла казенна млин, яку протягом багатьох років орендували купці Андрієві. Тому і ставок при млині називався Андріївським. Місця вважалися глухими, тут водилися і вовки, й лихі люди. Ходили чутки про скарби, зариті десь біля млина не те розбійницьким отаманом Стенькой Разіним, не то симбирскими купцями-«мильонщиками» Твердышевыми. Їх багато років намагалися відшукати різні люди. Серед них, кажуть, був і Володя Ульянов, тоді ще гімназист…

Перекази про скарби пов’язували зі всілякою містикою. Так, на місцезнаходження скарбу нібито вказували вогники або козеня, блеявший людським голосом, а то й різноманітні привиди. Біля Богоявленського з’їзду можна було зустріти привид солдата величезного росту з потворним перекошеним обличчям, на якому до того ж красувалися кривий ніс і розтягнутий до вух рот. Фантом, за свідченнями, виходив з виру у млинової греблі і лякав самотніх перехожих. Вважалося, що солдат та інші представники потойбічних сил стережуть скарби. Щоб роздобути скарби, необхідно було проводити різні магічні обряди, а також поділитися знайденим з усіма, хто зустрінеться в процесі добування скарбу. Інакше скарби знову провалювалися під землю…

Новосибірські «схрони»

Розповідають, що коли армія Колчака в Громадянську війну бігла з Новосибірська, разом з нею місто покинули багато представників «старого режиму» – купці, буржуа, дворяни… У поспіху вони залишали своє добро, ховаючи його в схованках. Найчастіше «схрони» розташовувалися на горищах і в підвалах. Так, років тридцять тому хто знайшов скарб з миколаївських десяток. Якимось чином вони потрапили до працівників місцевого ощадбанку, у яких їх потім вилучила міліція. А коли рили котлован під фонтан біля театру «Глобус», виявили скарб старовинних монет…

Самий знаменитий на сьогоднішній день новосибірський скарб був захований у двері будинку по вулиці Мічуріна,6. До революції цей будинок належав великому залізничному начальнику Жукову. У Громадянську перший поверх будівлі зайняв білогвардійський штаб, а сім’ю Жукових переселили на другий поверх. Кажуть, коли в місто ввійшла червона армія, один з синів Жукова, білий офіцер, викинулася з вікна і розбилася на смерть… Інші члени сім’ї встигли виїхати, але при цьому десь сховали скарб із золотих монет. Один з нащадків Жукова розповідав, що в середині минулого сторіччя до нього приїхав дядько і повідомив, що знає, де знаходиться золото. За його словами, воно було заховане в двері будинку на Мічуріна, який у той час перебував на реконструкції. Дядько і племінник пробралися у будинок, розкрили обшивку дверей, але виявили там тільки старі газети… мабуть, їх хтось випередив. Якщо про скарб знав одна людина, то могли знати й інші члени сім’ї. А може, він дістався і зовсім випадковим людям… до Речі, зараз у будинку, який визнано історичною пам’яткою, розташоване управління з охорони культурної спадщини. Але його співробітники про скарби нічого не знають.

Демидов і «чудь білоока»

Ще одне містичне переказ пов’язано з так званим «демидовским золотом». У свій час відомий промисловець Акінфієв Демидов домігся від імператриці Єлизавети дозволу на розробку міді на Алтаї, але на ділі здобував на своїх рудниках золото і срібло. Коли в 1744 р. імператриця дізналася, що Демидов її обманює, то наказала конфіскувати все засновані ним в Барнаулі підприємства.

Легенда свідчить, що на Демидова працював підземний народ, відомий під назвою «чудь білоока». Мешкають в печерах карлики допомагали заводчику добувати омріяне золото. Кажуть, у Демидова і справді працювали якісь карлики, а крім того, у деяких побудованих їм заводських корпусів була дивна архітектура: над самою землею влаштовані вузенькі віконця… Що відбувалося в цих напівпідвалах? Може бути, вони призначалися саме для підземних жителів?

Після того, як підприємства Демидова були конфісковані, співпраця його з карликами припинилося і прохід у підземний світ був «запечатаний». Новим господарем барнаульских заводів став Андріс Беєр, який належав до масонської ложі. Мабуть, він теж намагався відшукати дорогу в підземний світ, до «чуді білоокої», але безуспішно. Сьогодні в Барнаулі всюди зустрічаються масонські символи – наприклад, колони місцевого Планетарію, абсолютно не вписуються в загальний архітектурний вигляд будівлі… Кажуть, що таємні знаки є і на надгробках соратників Беера. Так чи інакше, секретні езотеричні знання не допомогли масонам дістатися до золота, захованого в алтайських надрах…