Микола Свечин: «Історичний детектив цікавіше і красивіше сучасного»

41


Жанр детективу є, без сумніву, одним з найбільш захоплюючих. Якщо ж до погоні за злочинцем додається історичний фон, книга, на думку Миколи Свєчина, подвійно цікавіше. З автором історичних детективів не можна не погодитися: піди злови злочинця без рації і мобільного телефону, прикинься своїм у бандитському середовищі… Втім, в книгах Миколи Свєчина захоплюють не тільки динаміка подій і поліційна погоня. В першу чергу, це подих історії, особливий колорит місць та подій. А втім, краще переконатися в цьому самому, прочитавши для початку будь-якої з розповідей Миколи Свєчина – приміром, з його нової збірки «Хроніки розшуку». Сьогодні до вашої уваги – ексклюзивне інтерв’ю з автором для myJane.ru.

— Микола, по всьому видно, що ви людина, який любить історію і силою слова намагається захопити нею читача. Що для вас історія країни і Нижнього Новгорода зокрема?

— Історія країни для мене – це, в першу чергу, накопичений досвід, який потрібно знати і використовувати. Щоб не постійно наступати на одні і ті ж граблі. Щоб пам’ятати і шанувати тих, хто жив і працював до нас. Щоб не бути Іванами, які не пам’ятають лодства. Ну, а свій власний місто гріх не знати…

— Як вам вдається таке історично точне відтворення життя і атмосфери Нижнього Новгорода позаминулого століття? Ви багато часу присвятили вивченню цього питання, працювали в архіві? Адже це колосальний пласт інформації…

— Зрозуміло, я багато працював з джерелами. В архіві теж бував, але багато просто зняв зі своєї книжкової полиці. У нижегородського краєзнавства хороша бібліографія – бери і користуйся. Допомогло і наявність величезного фотоархіву старого Нижнього Новгорода. У нас працювало два видатних майстри – А. Карелін і М. Дмитрієв. Їх фотографії дають повну картину того, яким було наше місто 130 років тому. Але тут я хочу зробити застереження. Мої герої, нижегородські сищики Ликов і Благово, поїхали до Петербурга. Тепер вони служать в департаменті поліції, і зона відповідальності – вся Російська імперія. Тому в нових книгах події відбуваються вже не в Нижньому Новгороді, а в Москві, Сибіру, Дагестані, Середньої Азії. Зараз я пишу книгу про пригоди Ликова у Варшаві. Всі ці книги теж детально описують місце дії. І я сподіваюся, що, наприклад, москвичі і петербуржці, прочитавши мій «Постріл на Великій Морській», дізнаються про своїх містах багато нового…

— Ваші книги побудовані на реальних подіях? Зокрема, сім новел із збірки «Хроніки розшуку»? Особливо цікавлять справи про отруєння чоловіка перепелами і про село душителів.

— Всі свої сюжети я вигадую сам. Не люблю авторів, які беруть стару кримінальну справу і «кудрявят» його, злегка модифікуючи реальні події. А фантазія на що? Тексти моїх книг — це складне переплетіння вигадки і дійсності. У них дуже багато справжніх картин минулого, і відокремити правду від фантазії автора часом нелегко. До того, що я вигадую, є одна вимога: так могло б бути. То є вигадка повинна бути близька до життя і спиратися на реальність. Це стосується отруєнь перепелами, вбивств «наркоторговців» або фальшивих вінчань, які опинилися потім справжніми. Але одна історія – виняток. Село душителів (Високово) існувало й існує досі. А дівчинка Тайка, що дивом урятувалася свідок вбивства, – моя прапрабабка. Сюжет «Злих людей» не придуманий мною, а узятий із сімейного перекази.

Микола Свечин: «Історичний детектив цікавіше і красивіше сучасного»

— Як вам здається, які переваги має історичний, ретродетектив перед сучасним?

— Історичний детектив цікавіше і красивіше. На ньому лежить флер часу, відблиск давно минулого життя. Коли я вмикаю телевізор і бачу черговий серіал «про ментів», то відразу ж міняю канал. Знову вони! Скрізь одне і те ж. У старовину приємно заглиблюватися через антуражу. Але це не тільки дами в довгих сукнях і божевільних капелюшках. Це ще й та сама наша історія, яку не можна забувати.

— І все ж історія у ваших книгах первинна. Детективна складова вибрана з метою привернути увагу читача (адже це самий захоплюючий і популярний жанр)?..

— Так, жанр детективу привабливий для багатьох. Саме це я і використовую, щоб зацікавити читача. Так в свій час робив Валентин Савич Пікуль. Він писав чудові книги, які не завжди були в злагоді з фактологией. Але той, кого зачепило, потім йшов до бібліотеки, брав там наукові монографії та розбирався з фактами вже сам. А Пікуль цього і добивався! Якщо після прочитання моїх книг читач теж захоче ближче познайомитися з історією Росії, я буду радий.

— В пору, коли не було сучасних засобів упіймання злочинців, сищиком доводилося одночасно простіше і складніше. А вам який більше подобається?

— Звичайно, минуле. Тоді не було дактилоскопії, криміналістики та спектрального аналізу. Слідчі використовували свій досвід, знання злочинного світу і здоровий глузд. І добре виходило! Путілін, Эффенбах, Лебедєв, Кішко, Філіппов чудово справлялися зі своєю справою. Московська сыскная поліція в 1905-1914 роках була кращою в Європі.

— Вас часто порівнюють з Акуніним. Як ви до цього ставитеся?

— Я розумію, що це поки неминуче, але ставлюся до цього без задоволення. Найменше намагаюся на кого-небудь походити або, тим більше, наслідувати. Сам я ставлюся до Григорія Шалвовичу з великою повагою і регулярно перечитую деякі його книги. Акунін виростив ціле покоління любителів історії, і я один з них. Але порівняння є поверхневими. Так, я теж пишу історичні детективи. Але ІНШІ. Треба бути схожим лише на самого себе. І можна трохи на тата з мамою..

— Свечин – це псевдонім? Навіщо авторові маскуватися під псевдонімом?

— Так, мене звуть Микола Інкін. Але «Свечин» простіше запам’ятати. Крім того, перші книги я написав і видав, ще займаючись бізнесом. А в такій тонкій справі, як фінанси, клієнт більше довіряє просто банкіру, ніж банкіру-письменнику. «Чорт його знає, раптом потраплю в прообрази… та й не справа це – однією рукою гроші рахувати, а інший книжки писати». Тому псевдонім був необхідний. Ну, а потім я до нього звик!

— Спасибі вам за цікаві книги! Успіхів у творчості!

Микола Свечин: «Історичний детектив цікавіше і красивіше сучасного»