Фото: Tatiana Gladskikh/Rusmediabank.ru
Чому в одних випадках ми щиро співчуваємо іншим живим істотам, а в інших залишаємося до їх ситуації байдужими? Справа в особливостях людської психології, кажуть фахівці.
У собаки більше шансів
Прийнято вважати, що люди більше схильні співчувати хворим або скривдженим тваринам, ніж своїм ближнім, які опинилися в аналогічній ситуації. Наприклад, побиту собаку будуть шкодувати набагато більше, ніж дорослої людини. Це відбувається тому, що на підсвідомому рівні ми сприймаємо «братів менших» як безпомічних цуценят, які не здатні себе захистити. А ось дорослу особину ми сприймаємо як здатну постояти за себе, тому жалість до неї менше.
На щорічній зустрічі Американської соціологічної асоціації в Нью-Йорку Джек Левін з Північно-Східного університету в Бостоні розповів про експеримент, який він здійснив разом зі своїм колегою Арнольдом Арлуком. Левін і Арлук провели соціологічне опитування, в якому взяли участь 240 студентів різної статі у віці від 18 до 25 років. В ході опитування учасників демонстрували підроблений примірник газети зі статтею, що оповідає про побиття, але об’єкти насильства були різними: однорічна дитина, доросла собака, дорослий чоловік або цуценя. Текст повідомлення у всіх випадках був практично однаковим, за винятком опису жертви.
Після того, як випробувані закінчували читання замітки, їх просили оцінити ступінь свого співчуття описаного персонажу. Як з’ясувалося, добровольці більше співпереживали маленьким дітям, собак та цуценят, ніж дорослим індивідам. Причому приналежність жертви до людського роду або іншому живому вигляді ролі не грала. А ось вік – так. Навіть якщо собака виросла, вона залишається для нас великим цуценям або навіть «дитиною», вимагає турботи і захисту. Ймовірно, це стосується також котів та інших домашніх вихованців.
Ефект «душі»
Найпарадоксальніше, що ми співчуваємо і неживим об’єктам. Причому в цьому випадку ми сприймаємо їх як одушевлені і наділяємо розумом. До такого висновку прийшов Едріен Уорд з Гарвардського університету (США).
Як каже науковець, наявність розуму є необхідною умовою, щоб дати якого-небудь вчинку моральну оцінку. Скажімо, дуже багато людей є противниками абортів. До певного терміну ембріон є лише набором клітин, і ніякого розуму у нього немає. Але ми знаємо, що з часом з нього може вирости справжня дитина, і це змушує нас протестувати проти штучного переривання вагітності.
У порядку експерименту доктор Уорд і його колеги пропонували добровольцям послухати такі історії. У першій з них розповідалося про медсестру, яка відключила від системи життєзабезпечення ввіреного її турботам пацієнта, який перебував в стані коми. Героїнею другій історії була медсестра, яка в аналогічній ситуації продовжувала доглядати за пацієнтом. Випробовуваних просили дати оцінку – який з двох пацієнтів, на їх думку, є більшою мірою особистістю, тобто наділений великим самосвідомістю, здатністю страждати і так далі. Виявилося, що по більшій частині симпатії були на боці першого пацієнта, оскільки медсестра «вбила» його. У той же час з об’єктивної точки зору всі опитані оцінили стан обох пацієнтів приблизно однаково.
В ході іншого експерименту випробуваним демонстрували робота по імені Джордж, якого у них на очах тикали ножем. Більшість свідків цієї сцени заявили, що вони співпереживали роботу як істоті, здатній мислити і відчувати якісь емоції. Також вони сприймали робота як об’єкт, здатний до самоконтролю і планування своїх дій.
Синдром Дженовезе
Чому ми часом не поспішаємо на допомогу, коли поруч хтось страждає? Винен так званий «синдром Дженовезе». У критичних ситуаціях, коли необхідно діяти, багато хто з нас чекають, що ініціативу проявить хтось інший.
Пізно ввечері 13 березня 1964 року американка Кетрін Сьюзан Дженовезе поверталася з роботи. Біля самого будинку на неї напав якийсь Уїнстон Мослі, завдав кілька ударів ножем, зґвалтував і, нарешті, убив… Шум розбудив сусідів Кітті Дженовезе, але ніхто з них так і не відгукнувся на заклики про допомогу. Тільки коли вбивця покинув місце злочину, один із мешканців будинку порадився по телефону зі своїм другом і викликав поліцейських…
З тих пір ім’я Кетрін Дженовезе стало прозивним. На її прикладі в соціальній психології розглядається феномен, коли люди залишаються байдужими, бачачи або здогадуючись, що хтось із їхнього оточення загрожує небезпека.
Науковий експеримент довів, що на готовність людей допомогти впливає також їхнє сприйняття подій. Дослідники інсценували на автостоянці бійку між чоловіком і жінкою. В одних випадках жінка кричала: «Залиште мене в спокої. Я вас знати не знаю!», в інших: «Відчепися від мене! І навіщо я тільки за тебе вийшла!» У першому випадку на допомогу приходили 65% людей, у другому – в три рази менше. Люди вважали, що їм не варто лізти в чуже сімейне життя…
Загалом, далеко не завжди ми готові прийти на допомогу своїм ближнім, навіть якщо ті й справді її потребують, або хоча б поспівчувати їм. Що ж, тут є над чим поміркувати…
Саме цікаве Дачне харчування
Фото: yelenayemchuk/Rusmediabank.ru Проводячи час на дачі, ми не тільки займаємося городніми роботами, але і знаходимо час для відпочинку і прийому їжі.
|
