Коли у нашого тата закінчується енергія, він зеленіє і плутає ім’я дітей – це вірна ознака того, що скоро у його кишені виявляться два квитки до Москви. Туди і назад. Папа тут же опиняється в купі наукових конференцій, семінарів, захистів…
– І що? Ось тобі обов’язково летіти? На тому тижні у мене завал роботи, а у дітей контрольні та виступ на міському конкурсі, – лагідно канючу я.
– Обов’язково треба їхати. Мені потрібна підживлення. Ти хочеш, щоб я розвалився? Вистачить з мене двох відвідувань в травмпункт на одного тижня: Ведмедик впав з гірки і сильно вдарився. А через два дні Сергійко Саші кинув сніжок і потрапив в око. В сніжку був шматочок льоду, він і розрізав брову.
Літак розправляє крила. І вже через добу одномісного столичного номери з видом на Москву-ріку звучить радісний, енергійний голос тата.
– Ну як там у вас? А у мене все відмінно!
Спочатку я дуже злилася. Ну ось, мовляв, залишив мене в самий важкий момент. І якось висловила своє накипіле чоловікові. Але потім зрозуміла, що краще б він полетів на конференцію. В домі піднявся скандал і мені потім довелося довго зализувати свої рани. Тепер же, бачачи, що у тата емоційна енергія закінчується (він швидко виходить з себе, не спить, переїдає) я питаю сама — не чекає тебе конференція.
– Тобі щастить. Мій чоловік з друзями в лазню, а потім в загул. – Чую я від знайомої.
***
Коли у мене закінчується енергія, я відразу кажу про свою капітуляцію дітям і вивішую прапор. Я здаю свої позиції дітям. Я чесно кажу
– Діти. Мама в ауті. Мені тяжко. Погано. І я віддаю перевагу повболівати.
Я добираюся ведмедем до ліжка, беру під бік ноутбук, включаю цікаві фільми, ті які я дивилася тисячу і один раз, наливаю перед цим 100 крапель валер’янки, гарячий чай і три бутерброда. І заваливаюсь до пізнього вечора в свій барліг.
– Все! Мами немає! – Я кажу дітям.
Я, звичайно, знаю – що вдома буде там-тарарам. Мій ідеальний порядок діти за секунду призведе в супер безлад, що суп не буде з’їдений, а кухонні запасники будуть розграбовані і всі запаси печива і цукерок, що вечеря не готова, і дітей уроки не зроблені. Але якщо чесно мені буде до цього фіолетово. Тому що у мами загул або розгул… Мама в домашньому запої. Назвіть, як хочете, але суть залишиться той же. Таку маму не бачив ніхто із знайомих. І якщо раптом нагрянуть родичі – вони, звичайно, будуть шоковані. Але головне, мене розуміє чоловік! Він прощає мені такі слабкості. І готовий бігти в магазин і купити пельмені.
Буває таке зі мною не частіше одного разу в квартал. Достатньо одного вечора, на ранок я вже як нова. Правда, квартиру доводиться приводити в належний вигляд дня два. Але зате я не схожа на Цербера, у мене немає істерики, я не б’ю тарілки і не сварюся з чоловіком. Все відбувається у межах квартири, в такому скороченому «квазиварианте».
Як – то я поділилася своїм загулом з психологом. Мовляв, чи правильно я роблю? Психолог, потиснула руку.
– Ти молодець! Діти теж повинні бачити, що ти не супер мама! Ти теж людина. І що у тебе є свої слабкості. Нехай весь світ зачекає.
А зовсім недавно я знайшла ще один альтернативний спосіб своєму «загулам». Рано вранці, коли діти в школі, а Мишко в садочку, ми з моєю 70 річною подругою біжимо в тайговий парк «Стовпи». Він всього в 50 хвилинах на машині від мого будинку. Пробежишься 1 годину, і ти в нормі! І енергії на цілий тиждень. Позитивною!
Даша Мосунова
Посилання по темі:
Авторська колонка мами трійнят
Форум “Наші діти”
Форум “Батьківські збори”
