Галюцинації — частина реальності?

71


Фото: misha/Rusmediabank.ru
Слово «галюцинація», як правило, асоціюється в буденній свідомості з маячнею, ніж-те, чого насправді немає.

Їхня поява вважається ознакою фізичного або психічного захворювання. Між тим, ряд дослідників не згодні з цією думкою. Вони переконані, що галюцинації – сама що ні на є реальність, ось тільки не всі і не завжди в змозі її сприймати…

Картина світу

На думку знаменитого Карлоса Кастанеди, наша картина навколишньої реальності насправді найчастіше далека від справжньої. Діти нерідко бачать дивні речі, навіть дивних істот, але коли кажуть про це дорослим, їх у відповідь називають фантазерами. Поступово їх привчають до думки про те, що ніяких, скажімо, фей або будинкових не існує, і, підростаючи, вони перестають спостерігати «невидимий світ. Відбувається це тому, що мозку дається установка – не фіксувати те, що не входить в загальноприйняту раціональну картину дійсності. Якщо ж індивід продовжує бачити і чути те, що інші не бачать і не чують, то його вважають «людиною з дивацтвами», а то і хворим.

Припущення про те, що галюцинації можуть існувати окремо від нашої свідомості, стали висуватися ще у 80-х роках XIX століття. Перші спроби фотографувати бачення зробили П. Буші і К. Фламмаріон. Займався цим феноменом і знаменитий фізик Н.Тесла. У 60-ті рр. ХХ ст. радянським філософом А. Мостепаненко була висунута гіпотеза про те, що галюцинації являють собою об’єкти реальності, що існують у часі і просторі.

Від білої гарячки до медитації

При яких умовах з’являються галюцинації? Зазвичай це або алкогольне сп’яніння або перебування під впливом наркотиків, або, скажімо, висока температура. Галюцинаторні бред може також виникнути від сильного голоду і спраги. Є люди, які шляхом медитації вводять себе в трансові стани, в яких у них з’являються бачення. Американський лікар Р. Моуді припустив, що в цих станах нашу свідомість стає здатною сприймати інші реальності, вірніше, фрагменти реальності, які в звичайному стані залишаються прихованими від нас. Так, північноамериканські індіанці ковтають шматочки пейотль – кактуса, що містить мескалін, щоб викликати бачення «магічного» світу. В ньому вони можуть спілкуватися з різними духами, в тому числі своїх покійних предків. Практика прийняття галюциногенів є у шаманів, чаклунів і магів.

Уві сні або при білій гарячці люди втрачають контроль над свідомістю, і воно починає вільно блукати по Всесвіту. До речі, вчені фіксували у людей у так званому «зміненому стані свідомості зміна серцевих ритмів і ритмів мозку.
Приймати галюциногени, щоб викликати бачення, зовсім не обов’язково. Ще у давні часи одним із випробувань для адептів різних культів було тривале перебування в ізольованому приміщенні. Для цих цілей використовувалися глибокі підземні печери у важкодоступних районах Тибету і спеціальні зали всередині єгипетських пірамід.

Маячня, спійманий в «пастку»

Мабуть, найбільш серйозними дослідженнями природи галюцинацій займався відомий пермський психіатр Р. П. Крохалев. Він почав вивчати феномен у 70-ті рр. минулого століття. За допомогою фото — і кінозйомки йому неодноразово вдавалося фіксувати зорові галюцинації у хворих, що страждають білою гарячкою. З 280 пацієнтів такий ефект спостерігався у 115. На плівці з’являлися образи, подібні з описами їх візуальних галюцинацій.

Цікавили Крохалева і слухові галюцинації. Явища, коли люди чули в своїй голові «неіснуючі» музику і голоси, фіксувалися ще в 30-х рр. минулого століття. Тоді феномену було дано цілком «матеріальне» пояснення: з’ясувалося, що до складу деяких зубних пломб входили кристалів карборунда, здатні вловлювати радіохвилі. Таким чином запломбований зуб перетворювався в міні-приймач, ловив передачі радіостанцій. А володарі пломб брали це за галюцинації…

Але не у всіх випадках ця версія підтверджувалася. Так, вчителька з Санкт-Петербурга Н.В.Якушева після того, як вона перенесла важку хворобу, виявила, що чує «всередині себе» твори музичної класики: Баха, Бетховена, Чайковського, Рахманінова та інших відомих композиторів. При цьому «уявну» музику могли сприймати і інші люди, якщо вони притискали своє вухо до вуха цієї жінки в момент «програвання п’єси». Коли хвора звернулася за допомогою до отоларинголога, він також почув музику через стетоскоп… до Речі, ніяких «радиопроводимых» пломб у вчительки виявлено не було, і психічно її визнали абсолютно здоровим. Поступово «музика в голові» ставала все тихіше і, нарешті, зовсім припинилася.

Щоб дослідити слухові галюцинації, Геннадій Крохалев вставляв у вухо страждав ними пацієнта один кінець трубки від фонендоскопа. Інший кінець він вставляв у власне вухо. З’ясувалося, що звуки, які лунали пацієнту, деколи чути і лікаря. Більше того – вони ставали гучнішими, якщо до мочок вух хворих прикладали електроди з постійною напругою 10-12 вольт. Подібний ефект спостерігається, якщо ми посилимо гучність телевізора або магнітофона.

Так що не варто поспішати називати галюцинації «плодом уяви». Можливо, в цьому «неадекватному стані ми починаємо бачити те, що в «нормальному» стані від нас приховано. Але все ж ця частина реальності існує, і аж ніяк не тільки в нашій уяві…