Чи вигідно бути альтруїстом?

31


Фото: Wavebreak Media Ltd/Rusmediabank.ru
Одні завжди живуть чужими проблемами, а інші піклуються тільки про себе коханих і, в кращому випадку, про своїх близьких…

Хоча, здавалося б, альтруїзм – це вельми похвальне якість, таких людей нерідко засуджують і не розуміють. В основному тому, що вважається: альтруїстом бути невигідно. А чи це так?

У мене є подруга, яка постійно звалює на свої плечі турботу про когось. Рідні у неї багато: чоловік, дочка, мати, батько, вітчим, молодші брати і сестра від повторних шлюбів батьків, бабуся і її другий чоловік, неодружені і розведені дядьки… А ще багато друзів і просто знайомих. І у всіх якісь проблеми: хтось тяжко захворіє, хто одружується або виходить заміж, хтось взагалі помирає… І вона то й справа чергує в лікарні, допомагає влаштовувати весілля і робити ремонт в квартирах, організовує похорон… Коли я цікавлюся, чому вона це робить, подруга відповідає: «Просили допомогти» або «Крім мене нікому». Одного разу вона відмовилася прийти до мене в гості в святковий вечір, так як начальник її чоловіка поїхав у відрядження і залишив вдома стареньку мати, якій у свято було нудно… І Даша визнала своїм обов’язком відправитися розважати стару жінку, яка навіть не була їй родичкою або хоча б приятелькою…

Зараз вона піклується про цивільному чоловіка своєї покійної бабусі, який залишився жити в її квартирі, де він навіть не прописаний. У нього є діти від першого шлюбу, але вони відмовилися від сліпого безпорадного старого. І вийшло, що, крім Даші, він нікому не потрібен… Тепер вона щодня возить йому продукти, готує, прибирає в квартирі… При цьому ні на який спадок там розраховувати не доводиться: у нього нічого немає, навіть власного житла, а пенсія зовсім невелика…

Іноді я запитую себе: чи змогла б я так? І розумію, що, швидше за все, немає. Я готова віддавати час і сили всього кільком близьким родичам і друзям, але не далекої рідні, просто знайомим або, скажімо, колегам, як би погано їм не доводилося. Останнім я можу тільки поспівчувати на відстані, але не готова за першим покликом нестися обіхажівать і розважати чужого самотнього старого, якщо його власна рідня їм не цікавиться. Мені здається, що це проблема його і його рідні, а не моя.

З приводу таких людей, як Даша, одні кажуть, що їм треба ставити пам’ятник, а інші крутять пальцем біля скроні. Але, швидше за все, альтруїзм для них – це внутрішня потреба, спосіб самореалізації, підняття самооцінки. Якщо людина почуває себе добре, роблячи щось для інших, то чому б і ні?

На перший погляд здається, що вигідніше бути егоїстом. Людині, у якої «снігу взимку не випросиш», не доводиться ні з ким ділити свій час і ресурси, отже, у нього має залишатися значно більше, ніж у того, хто ними «розкидається».

Але на ділі виходить трохи інакше. Так, у первісному суспільстві людям було легше виживати разом, а не поодинці. Рано чи пізно нам потрібна чужа допомога або послуги. І не завжди їх можна купити за гроші, і далеко не у всіх егоїстів ці самі гроші є — егоїзм ще не гарантія фінансового благополуччя.

Нерідкі ситуації, коли все життя людина живе тільки для себе, користується всіма благами життя, а на старості років виявляється нікому не потрібним. Багато вірять у справедливість приказки: «Не роби добра – не отримаєш зла». Але якщо протягом життя ви робили комусь добро, це дає хоч якийсь шанс на те, що воно до вас повернеться.

Нарешті, згадайте принцип: «Ти мені – я тобі». Якщо хтось допомагає нам або надає послугу, то ми, свідомо чи мимоволі, відчуваємо себе зобов’язаними цій людині. Зрозуміло, можна «забути» про це. Але в більшості випадків нам складно відповісти відмовою, якщо людина просить про повторному послугу. Ми – громадські «тварини», між нами існують певні зв’язки, ми допомагаємо один одному виживати, вирішуючи проблеми.

Мені кілька разів у житті допомагали абсолютно незнайомі або малознайомі люди, наприклад, влаштовували на роботу. Для цього як мінімум треба було комусь подзвонити, дати рекомендацію… Треба сказати, що навіть родичі або хороші знайомі, які мали зв’язки у відповідних колах, не завжди висловлювали бажання допомогти. Зрозуміло, чому: потрібно було когось турбувати, брати на себе відповідальність за мене… А не кожен на це здатний. До речі, я теж кілька разів влаштовувала людей на вакансії, а часом знайомство з ними при цьому було тільки шапковим. Як-то це виявилася дочка маминої колеги по роботі, яку я бачила тільки в дитинстві, в інший раз – колишня однокласниця, з якою ми ніколи близько не дружили – просто випадково дізналася, що вона шукає роботу… На щастя, червоніти за обох потім не довелося.

І не раз переконувалася, що добро повертається сторицею. Не обов’язково від тих людей, яким ти допоміг. Допомогти можуть зовсім інші. І зробити для вас набагато більше, ніж зробили колись ви.

Ніхто не змушує нас допомагати всім підряд. Можна надавати допомогу, підтримувати лише тих, хто вам симпатичний, кого шкода, хто має для вас якесь значення.

Подяки чекати не варто, принаймні, тут і зараз. Іноді людина просто не в змозі вас віддячити у силу нинішніх обставин. Але від кинутого у воду каменя завжди розходяться кола… Кожен ваш вчинок – це камінь, кинутий в потік життя.

По-моєму, егоїзм просто невигідний. Здійснюючи альтруїстичні вчинки, ми робимо «вкладення» у своє майбутнє. Так, коли ми робимо матеріальні вкладення, банк може прогоріти, а може повернути все з відсотками. Якщо ж ми не кладемо гроші в банк, то вони просто не ростуть. Так і в житті. Біля розбитого корита скоріше залишиться той, хто жив виключно заради себе, не рахуючись з потребами інших.