Чи варто займатися благодійністю?

466


Фото: Mauricio Jordan De Souza Coelho/Rusmediabank.ru
Останнім часом активізувалися різні благодійні фонди та організації. Займатися благодійністю стає модно і престижно. Але чи варто поспішати «творити благо» для незнайомих людей?

На тусовках сунуть у руки листівки з рекламою фондів і закликами допомогти того чи іншого хворій дитині. В автобусах такі ж листівки прикріплені до спинок сидінь. Там фотографія дитини, коротка історія його хвороби. І номер рахунку, куди слід переводити гроші. Сума на лікування – операцію або курс терапії – як правило, потрібна чимала…

Каюсь: жодного разу у мене не виникло навіть найменшого бажання перекласти свої кровні на зазначений рахунок. І не тому, що я такий душевно черства людина. Але у мене є старенька мама, хвора тітка-пенсіонерка з безробітним сином-інвалідом і друзі, у яких великі проблеми зі здоров’ям, а грошей мало… Зайву зароблену копійку я вважатиму за краще витратити на них, а не допомагати абсолютно незнайомій дитині. Адже у батьків таких дітей теж є рідні, друзі… Нарешті, в містах, де вони живуть, є багаті люди, для яких 100 тисяч рублів – як для мене рубль. Але чомусь вони не поспішають облагодіяти стражденних. Замість цього гроші збирають «з миру по нитці».

Чесно кажучи, не вірю в те, що всі гроші доходять за призначенням. Знаю, що деякі охочі допомогти спеціально їдуть на місце і надають допомогу «натурою» – продуктами, речами, ліками, або передають гроші з рук в руки людині, яка їх потребує, або його рідним. Але не «друзів сім’ї», директору дитбудинку або персоналу дитячої лікарні. Тому що немає ніяких гарантій, що хтось не захоче нажитися на біді і що «потребує» взагалі існує в природі.

Далеко за прикладами ходити не треба. Якось одна знайома знайомої побачила в Мережі фотографію власної дитини. Підпису говорилося, що він важко хворий і гроші треба переводити туди-то… Просто хлопчик був гарненький, великоокий, і хтось вирішив скористатися його знімком у своїх шахрайських цілях. Ім’я та прізвище, зрозуміло, поставили інші…

Колись мені довелося робити кілька матеріалів про одному відомому благодійному товаристві. І тоді я задумалася: а чому люди взагалі цим займаються?

Насамперед, тому, що це може бути роботою. Не всі, хто працює у благодійних фондах, є волонтерами і працюють без зарплати. Фонду потрібні секретар, прес-секретар, вахтер, прибиральниця… Їх, як правило, наймають на оклад. А оклади платять теж з чиїхось коштів. Які, по ідеї, повинні йти на допомогу хворим, інвалідам та сиротам. Та й керівництво організації не може харчуватися манною небесною, а адже займатися справами фонду іноді доводиться за 24 години в добу, так що на якусь іншу роботу вже не залишається часу. Отже, значні суми витрачаються на утримання самого фонду. Нехай не дуже прибутковий, але це бізнес.

Потім – заняття благодійністю можуть сильно підвищити самооцінку людини, навіть зробити його відомим. Вони дозволяють реалізуватися, відчути себе по-справжньому потрібним і важливим, знайти собі компанію, однодумців…

Між тим, благодійність вже давно перетворилася на суспільний інститут. Люди звертаються до благодійних програм, тому що не знають, куди і до кого звертатись за допомогою. Тому що це для них простіше, ніж попросити про допомогу власних рідних або знайомих.

Як-то моя приятелька зламала ногу і якийсь час не могла працювати. Гроші за лікарняним їй не виплачували, так як на роботі вона не була офіційно оформлена. А молодший брат, який отримував зарплату в кілька тисяч доларів (він працював у нафтовій галузі), спочатку носив продукти (причому найдешевші), а потім і перестав це робити, заявивши, що сестра «об’їдає» його сім’ю. Допомагали друзі, такі ж бідні, як і ця жінка…

А скільки прикладів, коли колишній чоловік платить мізерні аліменти на дитину, представивши довідку про низьку зарплату (яка насправді в кілька разів вище)? Або коли люди похилого віку живуть впроголодь з-за того, що дорослі діти про них забули? Взагалі-то є закон, за яким діти зобов’язані утримувати своїх престарілих батьків, але мало хто подає на аліменти у подібній ситуації. Вкрай рідко забезпечені люди надають регулярну допомогу родичам, що живуть у нужді. Навпаки, з такою ріднею намагаються не підтримувати відносин.

Ось і виходить, що вся надія – на суспільну благодійність. У якої «клієнтів» так багато, що допомога може бути досить умовною, якщо її взагалі нададуть. Пам’ятаю, як я в телефонній розмові з керівником однієї з таких організацій боязко заїкнулася про доньці знайомих, якій вимагалося встановити дорогий слуховий апарат, і у відповідь почула: «У нас знаєте скільки таких?».

Чи треба в принципі займатися благодійністю? Не забудьте, що це слово означає: «творити благо». Але є й інша приказка – «благими намірами вимощена дорога в пекло». Перш ніж кидатися допомагати чужим людям, озирніться навколо себе – а що, якщо у вашої допомоги потребує хтось, хто знаходиться зовсім поруч, а не дивиться з листівки або сторінки в інеті?

Якщо ж таких немає, а все-таки хочеться безкорисливо допомогти комусь, не шкодуйте часу і спробуйте зв’язатися з людиною особисто. Поїдьте до нього, переконайтеся, що він дійсно існує і потребує допомоги… Не поспішайте віддавати гроші. Краще особисто оплатіть лікування хворого або придбайте ті речі, які йому необхідні. Не варто сліпо довіряти людям: якщо ви піддастеся пориву жалості, то ваші кошти можуть осісти в кишені аферистів, а ті, кому потрібна допомога, так ніколи її не отримають.

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА

ВИБІР РЕДАКТОРА

ПОПУЛЯРНІ ПОВІДОМЛЕННЯ

ПОПУЛЯРНА КАТЕГОРІЯ

© Европарфум - При копіюванні матеріалів посилання на сайт обов'язковеv