6 січня – Баба-яга по-італійськи

503


Фото: pasiphae/Rusmediabank.ru
Напевно, у кожного народу є своя Баба-яга. Наприклад, італійці відзначають свято Баби-яги – Епіфанії, або просто Бефани, 6 січня.
День Епіфанії завершує низку різдвяних і новорічних свят, про це говорить і народна італійська приказка: «Мітла Бефани змітає всі свята».

Російські діти отримують свої подарунки в основному від Діда Мороза в новорічну ніч. А італійським дітям панчохи, набиті солодощами, приносить Бефана.

Складно сказати, коли і як з’явилася в Італії традиція дарувати дітям солодощі на свято Епіфанії, але існують легенди, що намагаються це пояснити. Наприклад, за однією з них Єпіфанія, яка була родом з Вифлеєму, зустріла на дорозі волхвів, які поспішали із дарами до новонародженого Христа. Вона попросила узяти її з собою, але волхви відмовилися, натомість звеліли їй відправитися по всьому білому світу і дарувати подарунки всім хорошим дітям. Так Бефана потрапила на Апенніни.

За іншою легендою у будинку, в якому Єпіфанія підмітала підлогу, зупинилися три волхва і покликали її піти разом з ними до ненародженому немовляті Ісусу, але Бефана відмовилася, сказавши, що вона дуже зайнята.

Потім Єпіфанія передумала, але було вже пізно. І тепер вона щороку літає від будинку до будинку в пошуках немовляти Ісуса і залишає всюди для нього солодкі подарунки, сподіваючись, що він їх отримає.

Зовні Єпіфанія нагадує Бабу-ягу з російських казок. У неї теж гачкуватий ніс, велика бородавка на щоці. На ній надіта стара рвана спідниця, діряві панчохи, згори довгий плащ з латками, а на голові чорна загострений капелюх, з-під якої стирчать довгі нечесані косми.

Але, на відміну від Баби-яги, Бефана не літає в ступі, а верхи на мітлі, як і всі порядні західні чаклунки. Діти Єпіфанія не бояться. Ночами вона непомітно проникає в будинки через димохідні труби і залишає на камінах або в дитячих ліжечок панчохи, наповнені різними солодощами.

А 20 січня день богині Баби Дени або Баби-яги відзначають у Болгарії.

Російська Баба-яга часто зображується злісною старою. Ось що написано в «Тлумачному словнику живої великоруської мови» Володимира Даля»: «Баба-яга або Яга-баба, казкове страховисько, болыпуха над відьмами, подручница сатани. Баба-яга костяна нога: в ступі їде, товкачем поганяє (впирається), помелом слід замітає. Вона простоволоса і в одній сорочці без голівки: те й інше – верх безчиння».

Деякі вчені припускають, що в образі Баби-яги втілилися відгомін матріархату і може бути навіть сама цариця амазонок, цар-дівиця.

Батько історії давньогрецький історик Геродот (між 490 і 480 — близько 425 до н. е.) у своїх працях описував звичаї таврів, що жили на Кримському півострові і приносили в жертву Діві полонених мореплавців.

«Ага» з багатьох тюркських мов перекладається як найстарша, верховна.

І швидше за все, Баба-яга, як найстарша бабуся, відповідала за збереження традицій і дітей, тобто була свого роду Берегинею.

І у таврів у давні часи існував обряд очищення вогнем – типу того, як у християн існує Хрещення. Яга – старша в роді жінка – клала немовлят у встановлену в печі камеру, в яку сам вогонь не потрапляв. Так що, швидше за все, від цього обряду очищення і з’явилися на світ казки про те, що Баба-яга садить їх у піч людей і потім їх їсть.

Образ трансформувався, і мудра Берегиня була перетворена в злу згорблену бабу з гачкуватим носом, залізними зубами, кудлатою головою і кістяною ногою.

А інша нога у Баби-яги за стародавніми повір’ями була золотою. У колишні часи Бабою-ягою лякали неслухняних дітей.
Сучасних дітей вже нічим не злякаєш. Так і більш старше покоління, яке виросло на радянських фільмах-казках, Бабу-ягу не боялося. Та й як можна було боятися її у виконанні незабутнього артиста Лебедєва або смішних мультиків Бабок-єжек, співали частівки:

«Найшкідливіший з людей –
Це казкар лиходій.
Ось вже брехун майстерний,
Шкода, що він несмачний».

Усі з дитинства знають, що Баба-яга жила в лісі в хатинці на курячих ніжках. І хатинка була понятливой, розуміла людську мову.

Будь-який подорожній, побачивши звернену до лісу передом хатинку, міг вимовити чарівні слова:

«Встань по старому, як мати поставила!
До лісу задом, до мене передом».

І хатинка, повернувшись на своїй осі, виконувала його прохання. А Баба-яга, відчувши непроханого гостя, вигукував: «Що це російським духом пахне»! Засобом пересування Бабі-язі служила ступа, а замість керма – помело.

Баба-яга в казках частіше допомагала героям, ніж шкодила. Майже в усіх казках вона не тільки напоїть, нагодує, в лазні попарить, але і дорогу вкаже, і як лиходія Кощія чи Змія Горинича перемогти, підкаже.

Найімовірніше, у слов’ян, як і в інших народів, колись Баба-яга була перш за все одним з добрих божеств слов’янського пантеону, уособлювала прародительку, хранительку і захисницю роду. Напевно, була вона і войовницею.

У деяких переказах у Баби-яги є дочки, які їй допомагають.

За стародавніми повір’ями Баба-яга була провідником в інший світ і берегинею входу в потойбічне царство.
Їй підпорядковувалися звірі, птахи і все лісове простір.

А ще Баба-яга була найдавнішим… бібліотекарем. Сиділа вона в своїй хатинці і видавала заблукав Иванам Царевичам нитки зі знаками з вузликів, замотані в клубки, тобто твори вузликової писемності.

Клубок разматывался, і Івани Царевичі читали вузлові запису і дізнавалися, як їм дістатися до потрібного місця.
До того ж, виявляється, Баба-яга живе не лише в казках і легендах. Так, в 2004 році в Росії виявилася батьківщина Баби-яги. Це невелике село Кукобою Первомайського округу, розташоване в 180 кілометрах від Ярославля, на кордоні Ярославської та Вологодської областей, серед густих лісів на березі річки Ухтомы.

У давні часи В цих місцях жили фінно-угорські племена. Слово Кукобою перекладається з однієї з мов цих племен як «довгий струмок», а Ухтома – «річка з волоком».

Бабу-ягу вибрали на конкурсній основі.

Створили музей Баби-яги, побудувавши хатинку на курячих ніжках, і подарували їй надшвидкісну ступу.

В гості до Баби-язі часто заглядають туристи, і вона напуває їх чаєм, завареним на джерельній воді, і пригощає власноруч спеченими кукобойскими пирогами.

А день народження російської Баби-яги святкується в останню суботу червня.

Найбільше, звичайно, Бабу-ягу люблять діти, з якими вона залюбки грається на свіжому повітрі. Ця мила старенька так схожа на колишніх класичних бабусь, яких сучасні діти вже не застали… А казки, душевного тепла, доброго ради так не вистачає в наш швидкий час всім – і дітям, і дорослим. Так що хай живуть і творять дива чарівні й звичайні бабусі всіх народів!